Розділ 47 : Пірнання

Близько до вечора коли сонце сідало за гори один злодій приїхав на машині до особняка на околиці міста. Він кинув у таємний лаз кілька мішків, після чого проліз сам та шоковано замер.

— Що тут в біса сталось?! 

Він у розпачі потягнув за собою мішки в надії знайти хоч щось, розбиті столітні вази та порвані неоціненні полотна лежали то тут то там. 

— Ну і де тепер вони? Я навіть вантажівку, позичив, щоб забрати їх!

Від розпачу він ударив у стіну, що досі стояла і пробив її наскрізь після чого вона почала своє падіння. Здійнявся такий гуркіт, що йому довелось закрити свої вуха. Він вже почав мріяти як він витратить ці гроші та що на них побудує. 

— Я повинен визнати, це непогано, для такого як ти. Я чув, що ти був тут раніше, вранці, вірно? 

— Ну і що?

Злодій обернувся, щоб подивитись собі за спину, де трохи поодаль стояв товстий лисий чоловік, що гордовито стояв посеред руїн з руками за спиною. Половина його обличчя була схожа на криваве місиво запечене на вогні, що повільно і дуже болюче відновлювалось. Його костюм був весь у бруді та добре пропалений, але і досі виглядав пристойно.

— Це все, що мені було потрібно знати. 

Наступної миті він неприродно швидко побіг на нього і стало очевидно, що його ліва рука та нога були зламані. Злодюжка пригнув у бік та думав, що йому робити, але вже наступної перед його очима з''явилось повідомлення. 

[Тікай, ідіот!]

"Що я ніколи не тікаю!"

[Це єдиний шанс на твій порятунок! Він в рази сильніший за тебе! Тікай, або помри!]

Вже наступної миті коли товстун знову побіг на нього і йому ледь вдалось увернутись. Уламки машини, що стояли на його шляху були зім'яті викликаючи мурашки по його спині. 

" Це не втеча, а тактичний відступ, точно!"

Том кинувся навтьоки та побіг до таємного лазу, й швидко в нього прослизнув та побіг до лісу. Хоча машина стояла відносно недалеко він відчував, що не встигне. І наче на підтвердження його думок, товста стіна особняка обсипалась і дещо вигналась від удару. 

— До біса!

Він побіг ще швидче, в надії, що в нього буде шанс і стіна з деревами виграють йому достатньо часу, але його надії були розбиті. Стіна рухнула під наступним ударом товстуна, а за кілька десятків секунд слідом почувся і тріск дерев, що ставав все гучнішим і гучнішим. Та наступної миті Том перестав відчувати землю під ногами. 

— Аааа! Щоб тебе!

Він летів у розщелину і намагався врятуватись і в надії ухопився за гілку, але його швидкість була занадто високою і гілка тріснула залишаючи його на одинці зі своєю долею. 

Барон стояв на вершині розщелини та хмуро дивився в низ, він чув крик хлопця, який раптом припинився, і хоча могло здатись, що той просто загинув він відчував, що тут щось не так. 

" Де цей клятий хлопець, я певен, що він повинен лежати на дні, разом з рештою, але я повинен принести їм голову злодія, щоб хоч трохи утримати їх гнів"

В низу лежало багато кістяків. Тих, хто колись наважився виступити проти Тітуса і Барона, а також багато їх колишніх ділових партнерів, що якось провинились. Це було чудове місце, куди майже ніхто не ходить через небезпечність спуску, він знає це добре, бо втратив кілька людей, коли перевіряв місцину. 

— Пане, ми знайшли машину, на якій він приїхав. Її було викрадено кілька годин тому. А мішки з якими він прийшов, можна купити будь-де. 

— Зрозуміло. Відправ людей, мені потрібно тіло цього хлопця. 

— Але Пане, це дуже...

Чоловік з бритою головою не встиг закінчити як побачив, що Барон розвернувся і його спотворене обличчя немало жодних інших емоцій окрім гніву. 

— Ти відправиш туди людей інакше, ти полетиш слідом за ним. 

— Так! Швидко, ти й ти спустіться туди й знайдіть його тіло, швидко! Скоро все буде готово пане. 

— Молодець, а тепер, що по камерах?

Чоловік розгублено на нього подивився і схилив голову. 

— Пане, цей хлопець прийшов зі сторони лісу, а в особняку не залишилось жодної цілої камери. 

— Ти забув, що я просив тебе перевірити?

Барон наче гора, насувався на нього своєю тушею змушуючи його пітніти та повільно відступати. 

— Ах, про це! Пане, ми не знаємо!

— Що це в біса означає? Ти не виконав мій наказ?

Від цих слів чоловік побліднув і чимдуж захитав головою.

— Я б не осмілився, пане! Я кажу правду ми не знаємо, всі камери в околиці були підключені до серверів особняка, але ми він у руїнах і ми не знаємо чи буде там щось цінне, це може бути добре продумана операція. 

— Що ти маєш на увазі?

Барон насупився і подивився крізь зроблену ним просіку та дірку в стіні на купу будівельного сміття, що колись була дорогим особняком. І відчував деякий жаль. 

"Не варто було привозити ту кляту вибухівку."

Це була особлива посилена вибухівка і він спеціально заховав її тут, якомога далі від сімейних очей, звідки він міг знати, що хтось використає її проти нього. В сейфі була проста розтяжка з десятком активованих детонаторів від інших бомб, що були закладені у ключових місцях будівлі, а також підвалу. Це все звалило на нього весь цей будинок. І він тільки нещодавно зміг вибратись, щоб упустити цього злодюжку. 

— Хтось рано з ранку зламав усі камери по дорозі сюди. 

— Це цікаво. Скільки часу тут пробув Джордж? З ним були інші машини? 

— Ні пане, Джордж приїхав сам на своїй машині, і пробув тут не більше однієї години. 

— А люди Теодора, були якісь рухи?

— Ні вони весь день сиділи на місці. 

— Чорт, його побери. Вільний.

Барон сплюнув на землю і пішов назад до руїни. Він обережно підійняв руку до свого обличчя і відчувши запечену шкіру та кров, рішуче зірвав її та кинув на землю. Кров знову полилась з його обличчя, а регенерація запрацювала з новою силою. 

"Я повинен знайти, хто це зробив повернути товар, та принести його голову. Якщо не хочу віддати свою."