Розділ 41 : Стіл перевернули

Був пізній вечір, Лея сиділа за столом в кабінеті свого батька, що відпочивав поруч на дивані. Вона неодноразово переглядала матеріали справи Віктора і читала звіти криміналістів, та думала в голос. 

— Це ідіотизм. Він вперше приїхав у місто, а на наступний день його машину підривають. Хто? Навіщо?

Вона поклала перед собою фото Віктора, та згорілої машини, після чого перевила очі на кілька записок, що отримала від друзів. 

— Далі випадок у Медіа Горизонтах, що там сталось нічого невідомо окрім чуток. Але можливо це пов'язано з вибухом. 

Вона похитала головою, і поклала далі фото Ніка та його авто. 

— А тут ключовий момент цей покидьок приїхав до нього. Очевидно вони посварились, але Віктор говорить правду, він дійсно покинув його. Живим. 

Вона дістала фото згорілого автомобіля. 

— Тоді чого він підірвав його машину? Якщо це особиста вендета він би одразу його вбив, але не було жодного мотиву. 

Вона впала на батькове крісло і закрила обличчя руками.

— Я не розумію. Я відчуваю, що Віктор винен у смерті Ніка. Чи може я помилилась? Але тоді хто?

Лея підійняла встала і підійшла до вікна, зірки вже з'явились на небі й сплітались у різноманітні узори. Як у двері роздався тихий стук. 

— Я зараз підійду. 

Вона розвернулась і підійшла до дверей та відкрила їх. Молодий поліціянт стояв перед дверима та коли помітив її видихнув з полегшення.

— Ах, міс Лея, я сподівався, що ви тут. Вас шукає якийсь кур'єр. 

— Кур'єр? Навіщо? 

— Не знаю, але він каже, що має для вас листа. 

Лея нахмурилась, але щось підказувало їй, що вона знайде там відповідь. 

— Добре, веди мене до нього. 

Поліціянт провів її до дверей, де дещо нервово стояв кур'єр і тримав у руках конверт. Він не сказав їй багато, лише вручив конверт і сказав, що їм багато заплатили з гори, щоб вони вручили його їй особисто в руки. 

"Лист у такий час. Неспроста це."

Вона покрутила конверт у руці та через деякий час відкрила. Лист був доволі розлогий і мав багато непотрібного, що легко було загубитись. Але Лея швидко знайшла потрібний фрагмент. 

— Ось воно! Це те, що треба. 

Вона схопилась з місця і побігла до кабінету батька і почала складати пазл знову з новим фрагментом. І історія заграла новими фарбами. Часу на сон не було і вона взяла кількох поліціянтів і невеликий пошуковий загін й поїхала. 

"Багато мільйонна крадіжка, новий директор, страх перед відкриттям, та фатальна помилка."

Все це було тим чого їй так не вистачало, по приїзді на місце вони знайшли порожню квартиру де сидів Джейкоб, а в ній на пильній підлозі було чітко видно відсутність старого килима. 

— Обшукайте весь район та знайдіть мені кожну камеру яка могла знімати цю вулицю!

Вони знали її характер і погрози, тож неохоче пішли шукати камери заглядаючи в кожний провулок, поки Лея взяла пошукову групу і пішла до лісу, собака доволі швидко знайшла старий килим і тіло яке вже почали роздирати бродячі пси. Швидка криміналісти злетілись на місце, а ті що шукали камери отримали додатковий стимул. 

— Ах, це безглуздо, обличчя не видно. 

Вона в котре вже скаржилась переглядаючи запис за записом, здалеку спостерігаючи за майже безформною фігурою з килимом. Минула вже північ і до ранку залишалось не так багато часу, як раптом поліціянт не крикнув. 

— Знайшов ще одну!

— Знову за дві вулиці?

— Ні, вона була тут весь час, ось під торговим автоматом. 

Лея вийшла на крик та помітила чоловіка, що дістав портативну камеру з під автомата з напоями. Переглядаючи її запис Лея раділа, там було видно все чітко видно. Від обличчя до особливостей фізіології. 

— Я знайшла тебе, сучий сину. 

Набагато раніше, ще до півночі десь у старому будинку Барон увійшов до великого та багатоприкрашеного кабінету. За столом у своєму шкіряному кріслі сидів юнак з фіолетовим волоссям та читав книгу, він навіть не звернув увагу на нього і продовжував читати. Хоча він здавався інтелігентом він насправді був гірший за звіра.

— Вільно, все готово?

За кілька хвилин молодий чоловік не відвертаючи голови від книги він запитав, але на свій подив не отримав жодної відповіді та підняв свою голову та подивився на Барона, що піднявся та встав біля стіни. 

— Я питаю, все готово?

— Вибачте, юний пане Тітус. Я не зміг отримати його служниць для вас. 

Тітус оглянув його і закрив книгу. 

— Що сталось?

— Він зміг розбудити своїх служниць у підземеллі я не міг їх чіпати. 

— Он як, шкода, що хлопчики не отримають нових іграшок, але це неважливо. Добре, нехай радіє поки може. А що на рахунок вибухівки?

— Ми її не знайшли. 

Тітус відкинувся на спинку свого крісла і подивився на стелю

"Я гадав це буде простіше.Але схоже треба буде докласти зусиль."

Він видихнув і підвівся. 

— Все буде добре. Слідчим призначили мого дядька він сплете історію. Ти ж взяв його одяг?

— Так, юний пане.

— Добре. А що на рахунок каблучки яку отримав Нік? 

— Ви отримали все, що Ніка цілими. Юний пан Віктор змусив його роздягнутись і залишити речі в маєтку. Але те про, що ви говорите там не було. Ви певні, що вона була у нього?

— Шкода. Ну гаразд, в нас все одно нічого крім звіту не було. А тепер приготуйся, тебе призначили допомагати моєму дядькові. Зустрінь його завтра з ранку. А тепер геть!

— Так, юний пане. 

Тітус сів назад у крісло і почав читати книгу, як раптом в кімнаті пролунав дзвінок. Перевіривши абонента він посміхався уявляючи обличчя шокованого Віктора. 

— Так, моя люба. Я як раз подумав про тебе, не хочеш зустрітись?

 Наступив ранок і приватний літак з логотипом фон Вайзе приземлився в аеропорті. Барон нервово чекав на злітній смузі та коли літак зупинився побіг до трапу. 

За кілька хвилин з літака повільно вийшов дивний чоловік маленькі очі, гачкуватий ніс і розпатлане фіолетове волосся. Він був наче списаний з мультяшного злодія, але його це ні каплі не хвилювало. Його всі повинні боятись оскільки він один зі старійшин сімейної інквізиції, що карає злочинців та винищує шпигунів. Або так мало бути.