Розділ 39 : Дільниця

Віктор намагався прикрити рукою свої очі від сліпучо білого світла, але не міг руки були заковані у кайданки, зачеплені у спеціальну виїмку на столі на якому також лежали матеріали справи. Перед ним на протилежному стільці сиділа Лея.

— Ну що, Віктор Білий. Зізнавайся, це твоїх рук справа!

— Яке диво знову вас бачити. шкода, що я не зміг поговорити з вами після зустрічі. Ваші колеги доволі мовчазні. Уявляєш мені довелось сидіти та всю дорогу розмовляти з самим собою. 

Віктор розслаблено відсів тримаючи руки на столі та дивився на неї, яка вже закотила очі. 

— Он як? Чудово, а тепер ближче до справи. 

— До справи?

Він нахилився до столу і сперся на свої лікті. 

— Офіцере Лея, коли ми бачились кілька днів тому, ви були патрульною. Це доволі дивовижний кар'єрний ріст. 

— Це не твоя справа. 

Крізь зуби прошипіла Лея, їй довелось скористуватись зв'язками, щоб могти тут сидіти. А колись саме Нік вигнав її з посади.

— Годі ламати комедію. в мене є всі докази твоєї вини!

— Які такі докази?

— Востаннє Ніка бачили коли він виїжджав на дорогу, що веде до Маєтку! Де ти його і вбив!

— Так, цей сучий син приїжджав до мене та ображав моїх служниць. Але я його не вбивав, і він покинув мій дім живим. Чуєш? Живим. 

— Ми це знаємо. Бо він помер в машині від вибуху.

Лея ствердно відповіла і продовжувала дивитись на  нього, а він відкинувся на спинку і посміхнувся. 

— Тоді чого я тут? Є якісь докази проти мене? Вам треба знайти цього підривника, а не допитувати невинного мене. 

— Я не можу цього сказати. Але є підозра, що саме ви встановили вибухівку, коли його машина була припаркована біля вашого будинку

— А докази є? Цей сучий син з таким характером повинен був нажити кількох ворогів так точно. 

Лея могла лише кивнути та закусити губу, це дійсно було так вона добре знала. Але Віктор був найбільш підозрілим для неї. Вона відчула це відчула при першій зустрічі. Але всі її прохання про його затримання та обшук були відхилені до сьогодні. Коли з гори прийшов наказ про затримання Віктора у підозрі з вбивством Ніка без додаткової інформації. 

"Спочатку відхиляють за відсутністю доказів, а потім надають наказ про затримання, і ще якийсь спеціальний слідчий, що приїде завтра."

Так їй потрібно було лише його затримати сам допит був її ініціативою. Але вона не могла просто так сидіти на місці. Та раптом посеред тиші Віктор подивився на неї. 

— Ви дзвонили адвокату? 

— Так, але вони всі відмовились навіть недосвідчені новачки. Схоже тобі не пощастило. 

— Он як, чудово. Отже, ми зіграємо так. 

— Про що ти говориш?

Лея не розуміючи нахилила голову, на що Віктор лише похитав головою. 

— Я більше нічого не скажу, офіцере. 

— Але... 

— Офіцере, згідно з законом я відмовляюсь продовжувати розмову без присутності мого адвоката. 

Лея могла лише проковтнути наступні слова і відкинулась на місці дивлячись на нього. Та за хвилину у тиші вона могла лише видихнути. 

— Твоє право. Завтра приїде якийсь інспектор. Сподіваюсь у нього вийде тебе розговорити. 

Вона зібрала матеріали справи, та встала з місця, обходячи стіл, щоб звільнити його руки. Але на її великий подив він вже давно тримав їх у свої кишенях та дивився на неї з посмішкою. 

— Вставай. Я відведу тебе до камери. 

Вона схопила його за плече і намагалась підняти з місця, та він не рушив і залишився сидіти. 

— Я нікуди не піду, поки ти мене добре не попросиш. 

Вона спробувала кілька разів за допомогою сили його підняти, але результат не змінився. Він дивився на неї з посмішкою і хитав головою. 

— Офіцере так не просять. І тобі не потрібно так напружуватись і хмуритись. Це не дуже корисно для твоєї шкіри. Он, я вже бачу зморшки. Нагадай мені скільки тобі років? Тридцять п'ять?

Лея здригнулась і подивилась на нього з гнівом. Хоча вона була відносно спокійною людиною, його слова вдарили прямо в душу, вона була самотня двадцятирічна дівчина на нервовій роботі. Тому в наступний момент у шию Віктора вперлось холодне дуло пістолета. 

— А тепер пішли, зі мною. 

Хоча вона посміхалась Віктор відчував, що встав на міну тому почав повільно вставати. 

— Добре, добре. Тобі треба було лише сказати "Будь ласка". Я напишу скаргу на обслуговування. 

Віктор встав і пішов до дверей де сам їх відчинив без жодних зусиль і вийшов з кімнати, наче він був у себе вдома. Здивована Лея схопилась з місця та вкладаючи пістолет у кобуру в легкій паніці пішла за ним слідом, але він стояв біля стінки та чекав на неї. 

— Офіцере, давай швидче, на відміну від тебе, я слідкую за своєю шкірою. І точно не збираюсь на тебе очікувати, якщо ти не збираєшся зігрівати мою постіль. 

Леї знадобились усі самовладання, щоб не схопити пістолет та не вистрілити йому у голову. Вона хотіла схопити його та потягти за собою, але згадала як раніше не могла навіть зрушити його з місця і не могла дозволити собі втрачати обличчя перед колегами. 

— Йди переді мною. я проведу тебе до камери, юний пане.

Він оглядав коридори по шляху до камери наче був тут у перше. Раптом він ступив на крок ближче до неї та прошепотів їй на вухо. 

— Ти повинна звільнитись з поліції та стати моєю служницею. Я дам тобі хорошу зарплатню.

Вона нічого не сказала, а лише холодно подивилась на нього. І провела його через коридори до певної камери. 

— Стій. Сьогодні ввечері це, буде твоя кімната. 

Вона відчинила двері й рукою запросила його увійти. В середині на нього очікувало три кремезні накачані чоловіки. 

— Офіцере, ця кімната зайнята, і вона доволі маленька ... 

Та перш ніж він встиг продовжити двері зачинились, а лея єхидно посміхалась. 

"Вони навчать тебе як бути скромним, подивимось як ти будеш себе поводити зранку."

Вона пішла в іншу сторону, і хоча вона може отримати якесь покарання за це. Але вона певна, що воно того варте й продовжувала посміхатись.