Розділ 38 : Барон

Лілі та близнюки вийшли з машини біля маєтку та одразу відчули, щось дивне. Ворота маєтку були щільно замкнені, а охоронця ніде не було видно. Шлях до будинку був більш веселим за розмовами, лише до моменту коли вони помітили кілька великих чорних машин, що стояли з боків елегантного автомобіля посередині.

"Ці машини по чотири, і ця швидше за все боса з водієм. Лілі заспокойся, тобі треба не битись, а виконати вказівки Віктора. Все буде добре, вірно?"

Лілі обережно поклала руку на дверну ручку та відчинила двері, в середині на дивані розкинувся чоловік, що троє стояли біля дивану, а ще кілька стояли перед ними, та ще двоє біля дверей. Всі вони стояли зі спеціальними значками які чітко виділялись на чорних костюмах. 

"Слідчі. Напівгравці, невелика проблема, а ось вони вже проблема.  Особливо він, я не бачу жодної можливості. Треба бути обережною."

Вона швидко оцінила їх і зосередилась на чоловіку, що сидів на дивані. Цей товстий і лисий чоловік у чорному костюмі, що з хіттю в очах та не менш потворною посмішкою дивився на них. Хоча вони не промовили ще й слова Їх аури вже зіштовхнулись його владна аура неначе хвилі натикались на гострий хвилеріз Лілі, за якою від страху сховались близнюки. 

— Добре, годі з цим. Ви слуги юного пана Віктора?

Після його слів аура стала тихою наче водяна гладь, але вона не послабила пильності. 

— Саме так. Чи можу я знати хто ви?

— Можеш. Я Барон. Головний спостерігач Марнославного міста. 

Він зверхньо подивився на неї, та облизав губи. 

— Юного пана Віктора затримали у підозрі в порушенні правил. Завтра приїде слідчий від сім'ї, щоб розібратись у його справі.А мені поручили провести попереднє розслідування, тож ви підете за мною, щоб розповісти подробиці того вечора. Це всього лише протокол, нічого особистого.

Він встав з місця і його аура вдарила з новою силою, та дав знак, щоб чоловіки схопили усіх. У дівчат пробігли мурашки по спині від їх поглядів, але Лілі закрила очі та повільно видихнула після чого подивилась на нього. 

— Містер Барон, якщо я не помиляюсь, то згідно з сімейними правилами слуг-гравців допитувати без їх пана не можна. 

Барон дав сигнал людям, щоб вони зупинились і з деякою досадою подивився на неї. 

" Я думав, вона не знає, шкода. Нечасто така дівчина трапляється в руки."

Він обережно відкашлявся і подивився на близнюків з посмішкою.

— Точно, але я мав на увазі близнюків. 

— Ах, вибачте, але вони також гравці. 

Він розгублено подивився на неї, після чого подивився на свого помічника, який також був розгублений.

— Не жартуй зі мною дівчинка, ти знаєш правила, і що тобі буде. 

— Я знаю, але це не жарт. Ми всі тільки вийшли з підземелля. Ви завжди можете самі перевірити. 

— Я так і зроблю, але якщо це жарт, то ти пошкодуєш. Ти візьми та перевір їх. 

Один з чоловіків кивнув головою та обережно дістав білий нефрит, підійшовши до дівчат він доторкнувся до їх шкіри та камінь засвітився червоним. 

— До біса. Гаразд.

Він вдарив ногою по підлозі, від чого з'явились ледь помітні тріщині. 

"Бісів виродок, як тобі так пощастило. Я вже розпланував як вмовлятиму цих дівчаток. До біса, я ще й не зможу виконати його наказ. Гаразд, зміна планів."

Обличчя Барона кілька разів міняло свій вираз, він з розпачем подивився на дівчат, а потім помітив ранці у них за спиною.

"Стоп. Вона сказала в підземеллі? Він точно повинен був отримати дещо цінне." 

Він подивився прямо і дістав з пазухи сувій з печаткою та помахав перед ними.

— В мене наказ обшукати усі речі юного пана Віктора, ваші речі його речі. Тож давайте сюди ваші ранці. 

Лілі впізнала печатку і могла лише кивнути головою невиконання наказів цього совою також було б проблемою, тож з деяким розпачем вона поклала  речі на підлогу. Поки він задоволено посміхався й знову плюхнувся на диван кілька людей схопили ранці та поставили перед ним. Барон відкрив ранці по черзі, але в рожевих нічого не було.

— Тепер найсмачніше. 

Він обережно відкрив найбільший ранець з кайлом і його зустріли якісь коробки та пакунки. Барон облизнуся і відкрив першу коробку, а там гриби, наступну знову гриби. Він викинув усе з сумки, щоб побачити ще більше грибів на дні він вивернув сумку в надії, але нічого не впало окрім грибів. 

Тим часом близнюки та Лілі в розгубленості нахилили голови. Лілі не пам'ятала, щоб ховала гриби, а близнюки не розуміли, нащо Віктор зібрав стільки грибів які їли гобліни у підземеллі. 

Барон схопив гриб з землі та збирався вже відкусити, але швидко замість цього кинув його одному зі своїх людей. 

— Їж. 

Чоловік видихнув та закрив очі, після чого обережно спробував відкусити. Спочатку було непогано, ну гриб і гриб, але вже наступної миті він відкинув гриб у бік, та впав на коліна. Його обличчя позеленіло, він відкрив рота та шкріб власний язик намагаючись стерти з нього смак гриба, та невдовзі його вирвало. Всі з огидою дивились на нього кілька хвилин поки він не оговтався і не помітив, що цілковито самотній, усі решта стояли якомога далі від нього, навіть Барон здавалось разом з диваном трохи від'їхав.

— Він отруйний?

— Ні пане. Він настільки огидний, що я не міг стриматись. Пане навіть те лайно, що ти змушував нас їсти після цього стане їжею богів. 

— Добре, добре. Відпочинь трохи. 

Барон перевів погляд на Лілі, і вказав на купу грибів. 

— Для чого вони йому? Де ваші скарби з підземелля?

— Я не знаю, це те, що мій пан наказав мені нести. 

Вона також хотіла знати, бо особисто ховала всі ті речі у своєму ранці, особливо той лук який дістався йому з генерала, але зараз вона була непевна. Вона навіть почала сумніватись у здоровому глузді Віктора, дивлячись на всі ці гриби. 

— Кажи мені правду, ви сховали десь іншу сумку?

— Такого немає, хіба ви не знаєте? Чи то не ваші люди слідкували за нами, аж з гори?