Розділ 37 : Арешт

Віктор прикрив очі рукою від занадто яскравого світала. Небо зафарбоване червоним західним сонцем розстелились над його головою, він лише ніяково посміхнувся, і подивився на решту. Дівчата стояли дещо окремо і зачаровано дивились на небо, Петро уважно роздивлявся Тома і його новий меч, що стирчав з-за спини. 

— Я і надумала, що небо може бути таким красивим. 

Маргарет з дівчатами підійшла ближче до нього і заговорила споглядаючи за заходом сонця.

— Звикнеш.

Том підійшов до них ігноруючи Петра. Хоча на його обличчі так і залишалась посмішка, очі дивились більш холодно і з підозрою на Віктора і дівчат. 

— Ой, Томе. Ти знайшов, що загубив?

Маргарет відвела погляд від неба і подивилась на нього перевіряючи його замурзану зовнішність і згорток, що нагадував меч на його спині. 

— Що?

— Що?

— Ах, так. Так, я все знайшов. 

Том ніяково посміхнувся і провів рукою по потилиці. Його погляд впав на дівчат у їх розтерзаному одязі. 

"Що сталось з їх шрамами? І чого їх шкіра так блищить? Це ж не може бути?"

Він у розгубленості шукаючи пояснень подивився на Петра обличчя якого так само блищало, попри незначні сліди крові та розпатлане волосся. 

"І він? Що взагалі сталось поки мене не було?"

Віктор посміхався, і якби не образ який він повинен зберігати він давно б уже потирав руки в очікуванні прибутків.

"Вони лише намазали свою шкіру кілька хвилин тому, це точно переверне ринок."

Віктор знав це доволі точно. Після відкриття підземелля ці водорослі принесли сім'ї надзвичайний прибуток і тепер він доклав до цього руку. Задоволено він подивився на Анну, що розглядала камені на землі та 
обперлась на один з них, який ледь помітно почав зникати під землею.

— Всі! Швидко відійдіть до лісу!

Віктор схопив Анну та Арію за руки, та кивнувши решті потяг їх за собою. Вже за кілька секунд камені почали зникати під землею залишаючи діри які об'єднувались тріщинами, що ставали з кожною секундою все більше і більше, переплітаючись  у дивовижне зображення кола яке згодом провалилось під землю. Залишаючи після себе доволі глибоку яму, де на дні можна помітити сірі коридори освітлені дивною рослиною. 

Вони шоковано дивились на яму і безсилі обперлись на найближчі дерева Віктор притяг обм'яклих дівчат до себе явно задоволений, а вони збентежені. Близнюки дивились поруч з деякою заздрістю, тоді як Лілі штрикала його під задоволеним поглядом Маргарет. Том стояв осторонь і роздратовано гриз великий палець на почервонілій руці.  Петро обпершись на дерево повільно дихав та був дещо приголомшений тишею, жодного крику паніки чи собак, цілковита тиша та далекі переспіви пташок. Він обережно підвівся і розвернувся до решти.

— Я гадав, що нас шукатиме поліція, рятувальники та очікуватиме швидка, Але тут нікого немає.

Віктор, що насолоджувався ситуацією відпустив розчервонілих дівчат і підвівся витрясаючи костюм.

— Я потурбувався, щоб за нас не турбувались день чи два. 

Решта була розгублена його словами тоді як Маргарет з Томом дивно подивились на нього, та решту питань перервав його телефон, що почав розриватись. 

— Пам'ятайте про підземелля нікому. 

Він обережно дістав телефон і приклав його до вуха. 

— Де ти був, сволота?! І зізнавайся це ти в біса зробив?! Я ж казав тобі, що сам розберусь!

— Що зробив ти про що?

Віктор посміхався трохи віддаливши телефон від вуха через крик роздратованого батька. Він відійшов від решти, та поманив до себе Лілі. 

— Вбив Ніка, не прикидайся дурнем. 

— Ти про що батьку, я знаю правила він пішов від мене живим. Коли це сталось?

Віктор відійшов достатньо далеко, щоб решта його нечула, але недостатньо, щоб загубити їх. 

— Ти хочеш грати в невинного, добре. Він помер коли повертався від тебе, його машина вибухнула. Сім'я вже відправила слідчих і ти головна мішень. 

— Ах, он як. Ну я все одно невинний, не треба так турбуватись. Батьку я маю для тебе чудову новину.

— Та невже. Ну давай порадуй мене. 

— Я останні кілька днів був зайнятий зачисткою підземелля на хмарній горі. 

На кілька секунд повисла тиша, а потім зі слухавки було чутно тяжкий видих батька. 

— Якщо, це жарт, то він доволі невдалий. Я цілий рік шукав на ній і нічого не знайшов. Нічого!

— Тихше, тихше, я справді знайшов підземелля коли з друзями відвідував гору. 

— Ну допустимо. Розповідай, що сталось. 

Теодор хитав головою у своєму кабінеті, але вже після початку історії Віктора його погляд змінився. В його розумі вже зникла проблема Ніка. Не те, що йому було цілковито плювати на нього, але підземелля були більш вагомим та рідким активом у світі, на відміну від його позашлюбних синів. 

— Про ту рослину. Ти певен в її ефекті?

— Цілковито, я прямо зараз дивлюсь на дівчат і їх шкіра така м'яка наче в немовляти й сяє у відблисках сонця. Може, його треба додатково дослідити, але я певен, що це стане новим хітом. Тому хотів би отримати десь 20% прибутку. 

Підземелля здебільшого хочуть через руди, в підземеллі яке знайшов Віктор її не було б багато, якщо взагалі була і боротьба за це майже не мала сенсу. Та все кардинально міняється, якщо там була рослина придатна для розведення. Це гарантувало стабільний дохід на роки вперед.

— Не забувай, це моя гора. Але так і бути, ти отримаєш 10%. А? 

Він замовк на секунду поки Віктор скривився, але доволі швидко розслабився. Хоча він сподівався на більший відсоток, це не було проблемою. 

— Дякую. За тобою виїхала поліція не влаштовуй сцен.

— Добре. до зустрічі. 

— Скоро побачимось. 

Теодор кинув слухавку, а Віктор вдихнув і непомітно дістав конверт та простяг його Лілі. Розвертаючись він натяг посмішку і подивився на решту. Маргарет уважно подивилась на нього, хоча вона не чула розмови вона могла здогадатись про, що говорив він, особливо коли уважно дивився на них.