Розділ 35 : Бос

Том обпер руки на браму і з силою натис. Ворота здригнулись, а потім зі скрипом іржавих, але досі міцних петель почали відчинятись. За ними була в рази більша зала освітлена цією дивною рослинністю. Він не сказав і слова коли повільно заходив у середину дістаючи свій кинджал. Інші дістали свою зброю й обережно рушили за ним. 

У середині на них очікувала спотворена колись чудова зала, підлога була викладена з потускнілої від часу білої плитки з якої стирчали валуни деякі підпирали стелю наче колони, а деякі були ледь трохи вищі за пів метра. Всі вони створювали враження непроглядного лісу посеред якого була галявина до якої вела просіка. 

Вони пройшли цією просікою до галявини, де на протилежному боці від входу на камені сидів обпершись на власний меч дивний гоблін з закритими очима він наче медитував, або спав. Том тримаючи кинджал на готові зухвало ступив на галявину. Великі двері, що раніше відчинялись так важко і повільно, швидко закрились гуркнувши наче грім. Всі окрім Тома і Віктора здригнулись і з острахом подивились назад. Їх тут замкнули поки підземелля не буде зачищено, або поки їх всіх не вб'ють.

Гоблін відкрив свої очі та поглянув на них всіх змушуючи дівчат здригнутись, а хлопців хмуритись. Коли він побачив Тома на його потворному обличчі з'явилась посмішка. Він підвівся й розправив плечі, відкриваючи свою монструозну фігуру. 

Гоблін схопив меча і стрибнув у центр галявини, тепер коли він стояв перед ними всі окрім Тома і Віктора могли лише тремтіти. Він був у два рази  більший за звичайну людину, його тіло було вкрите шкіряною бронею, а ті місця, що відкривали його зелену шкіру були розписані страхітливими червоними символами, що наче сплітались у якесь закляття. 

Гоблін лише презирливо подивився на них та після чого підняв меч і вказав на Тома і рикнув. Це був виклик на бій, Том скинув з себе все, що могло заважати йому рухатись і кинувся вперед. Віктор тихо вилаявся і приготувався дати вказівки залишеним напризволяще, треба було дещо перевірити, він активував свою навичку. 

["Ворог"]

[Ім'я Охоронець Генерала

Сила 50
Розум 10
Спритність 45
Удача 10
Краса -20]

Віктор схопився з місця та вийшов у перед.

— В біса! Всі, увага!

Дівчата здригнулись й підійшли ближче не втрачаючи пильності, та очікуючи на команди.

— Не атакувати, в нас є прихований ворог. Розбийтесь на пари та знайдіть укриття. 

Дівчата кивнули й розбіглись по двоє до укриттів які могли використати, а Лілі підійшла до нього. 

"Чудово, навчання не пройшло дарма."

Віктор витер уявні сльози спостерігаючи за ними, після чого не підводячи пильності озирнувся припавши до найближчого укриття разом з нею. Тим часом Петер та Арія розгублено дивились на них.

"Який ще прихований ворог, хіба не очевидно, що це генерал? Чи може він просто боїться і так намагається виправдатись? А що з дівчатами, чого вони його, так, слухаються?"

Том мав схожі думки, та не мав свободи їх озвучити, оскільки був зайнятий битвою, і хоча битись з кинджалом проти меча дуже неприємно. Він відчував, що меч цього гобліна скоро зламається. Після чергового зіткнення Том відкинув свого опонента і крикнув Петру. 

— Прикрий мене!

— Ідіот! Це не генерал! Це всього-на-всього приманка! Будьте обережні. 

Дівчата стиснули свою зброю і продовжили уважніше оглядатись. Петр обрав відсторонене місце де його спина була прикрита, й почав пускати стріли у гобліна. Він не вірив йому повістю, але визнав, що стояти на відкритій місцевості дурість. 

Арію ж Віктор схопив і довірив Лілі, а потім подивився на гобліна з яким бився Том. 

"Це не нормально, Треба трохи скоригувати план."

Він підійшов до Лілі лише трохи ховаючись за укриттям, він прошепотів їй на вухо. 

— Знайди мені справжнього генерала.

Вона кивнула й активувала свою навичку, шукаючи, хоч якісь незначні сліди. І ось вона відчула, що на одному з валунів сидів ворог. Та ось коли вона хотіла розповісти Віктору, гоблін виліз з натягнутим луком і пустив у нього стрілу. 

— Бережись!

Лілі вискочила з укриття і прикриваючи шокованого Віктора від стріли, вона отримала поранення у плече. Він обережно її обійняв та затяг в надійне укриття. 

— Є гоблін лучник! Будьте обережні!

Всі напружились і почали перевіряти вершини, щоб помітити гобліна чи його схованку. Навіть Том, раз у раз дивився за свого ворога вершини. Бій став важчим і небезпечнішим. 

Віктор поклав Лілі на бік і розірвав її сорочку, навколо кілька 

" Так стріла нічого не заділа, це добре, дуже добре. Вона не зможе користуватись лівою рукою деякий час."

Віктор підкликав Анну, і обламав кінець стріли залишаючи наконечник, з частиною древка, обережно перемотуючи рану він дочекався дівчини та з її допомогою вирвав решту, та стан Лілі не покращився, а погіршився він подивився на наконечник і помітив якісь рідини не схожі на кров.

"Отрута. Клятий генерал, в нього повинна бути протиотрута."

Віктор дивився на вершини, і щось помітивши він розвернувся подивився у прекрасні очі Лілі. Вона дивилась на нього витримуючи біль і намагаючись зберігати посмішку. Їй було все одно вона готова витерпіти все, лише заради нього.

"Ти занадто віддана."

Віктор з ніжністю провів рукою по її обличчю і подивився на рану, що покривалась особливою отрутою гоблінів. Він знав найкращий опис цієї отрути.

"Біль, нестерпний біль."

Він затягнув пов'язку по сильніше і прошепотів їй на вухо.

— Я покараю тебе пізніше. Хіба я не наказав тобі ігнорувати мене? Я можу захиститись від цього,

Лілі хотіла щось сказати, але Віктор зірвав вуаль і поцілував її в губи, вона завмерла від шоку, поки Анна червоніла. 

— Не роби більше дурниць, я подбаю про нього. Анна приглянь за нею.