Розділ 34 : Лікування?

Коли Лілі помітила Віктора вона кинулась на нього і міцно обійняла вдихала його запах і голодним вовком дивилась на всіх інших. Він лише криво посміхнувся і почав гладити її по спині, щоб заспокоїти. 

" Схоже це спрацювала занадто добре."

Поки Лілі уважно оглядала його, до них підійшли Петер і Арія. Він зухвало і хвацько привітався. Тоді як вона була рада його бачити, і можна було помітити, що вона почала дихати вільніше. 

"Схоже вона дуже переживала за мене"

Тим часом дівчата звалились під стіну відпочити, ця сира і холодна стіна здавалась їм найм'якшою подушкою у світі. Том повільно підійшов до них, щоб привітатись при цьому він дивився будь-куди, лише б не на них.

" Ах, чого їх одяг такий пошкоджений?! Ха, клята отрута!"

Том скривився і відійшов, щоб стати по осторонь і дивитись на браму. За нею був замкнений генерал гоблінів. Він не міг вільно керувати своїми підлеглими, бо правила світу не дозволяли йому вийти, а їм увійти у цю зону. Він розумів, що його група не готова до бою з босом і їм потрібно відпочити. 

Та поки він формував плани у своїй голові Маргарет яка трохи відпочила помітила.

" Він втратив пильність."

Тож вона встала і тихо підкралась, щоб обійняти його зі спини, як робила це багато разів до цього. Спочатку все було як раніше він ніяково посміхнувся і подивився на неї, але потім коли він уважно роздивився її тіло крізь порваний одяг його обличчя скривилось, а сам він впав на землю тримаючись за горіхи.

— Що сталось?! Я ж нічого такого не зробила, вірно?

Поки Маргарет нахилилась до нього, а близнюки з Анною зіскочили зі свого місця і підійшли ближче, щоб допомогти. Арія лише розпачливо насупилась, та похитала головою. Петр подивився на це байдужим та зневажливим поглядом. 

— Не переживай. Він просто був отруєний гобліном. 

Дівчата шоковано подивились на нього. 

"Як він може говорити так, недбало?!"

Петер розгублено подивився на них.

— Чого ви на мене так дивитесь? Це не смертельно. Йому просто нестерпно боляче коли він збуджується. 

Петер з ледь помітним смішком сказав це, докладаючи великих зусиль, щоб не відкрито засміятись. Дівчата шоковано подивились на Тома і трохи відступили. Хоча вони не все розуміли думки були більше менш схожі.

" Хто міг вигадати таку підступну отруту?"

Маргарет з деяким жалем подивилась на Тома, що страждав на підлозі, а оглянулась. Раптом їй в очі потрапив Віктор, він підходив обіймаючи Лілі та з посмішкою на обличчі дивився на нього. 

" Його погляд, він якийсь дивний. Чи міг він його отруїти? Ні, це ж неможливо, вірно?"

Віктор втішався своєю витівкою, та ось він помітив дивний погляд Маргарет, яка доволі швидко відвела його. 

"Вона справді цікава."

Маргарет подивилась на Анну, що сиділа поруч.

— Анна, ти ж можеш йому допомогти? Ти ж цілитель.

— Ц-цілитель?

Том трохи підвівся і подивився на неї блиснувши своєю чарівною посмішкою. На що вона лише ніяково посміхнулась і кивнула головою. А хлопці широко посміхались, це не було так чарівно як він думав, а зовсім навпаки. 

— Анно, ти ж допоможеш мені?

— Так, звичайно. Де болить? 

— Мене вдарили у стегно, але біль там, унизу. 

Почервоніла Анна кивнула і поклала руки спочатку туди де помітила слід від рани. Вона активувала свою майстерність, а Том  відчуваючи її дотик і з усіх сил  тримався читаючи одна за одною мантри та дивися у стелю, але за кілька секунд вона припинила і похитала головою.

— Зі стегном все гаразд, а проти отрути це не працює. Я спробую зцілити тебе там.

Анна поклала руки на його гріхи зверху, але Том замість полегшення відчув ще одну хвилю болю, вона з усіх сил, червоніючи як помідор, намагалась його зцілити. Та вже за кілька секунд він відкинув її руки й почав кататись по землі тримаючись за свої горіхи. Анна розпачливо подивилась на нього.

— Схоже це не працює. 

Поки Том крутився у решти з'являлись посмішки на обличчях, хоча їм було дуже шкода, все ж це було доволі комічно.Раптом Віктор витираючи вдавані сльози від сміху вийшов у перед і привертаючи увагу заговорив. 

— Дякую за шоу, Томе. І за це я хочу запропонувати угоду. Як торговець продам тобі якусь протиотруту всього, за сто тисяч. 

Арія видихнула та похитала головою коли підходила до нього.

— Магазин тут не працює, я вже намагалась. 

— Справді? А як я тоді купив зараз цю пігулку? 

Під загальним поглядом він дістав з повітря невелику пігулку. Арія розгублено подивилась на нього, а потім відкрила свій магазин.

"Що? Це працює? Але чому тоді не працювало?"

Біль Тома спав достатньо, щоб він міг зупинитись і дивлячись у стелю тихо і твердо заговорити. 

— Міс Арія. Не могли б ви продати мені цю протиотруту? Або ти хочеш задерти ціни як він?

Зараз як того і хотів Віктор його враження про неї, змінилось на протилежне. Арія була розгублена і похитала головою.

— Ні. Ціна та сама. 

— Чудово. Я заплачу, і краще тобі не брехати мені знову.

Дівчата дещо насупились, поки Том сплюнув поруч з нею. Вона насупилась, але похитавши головою провела транзакцію. Пігулка з'явилась у її руці так само як у Віктора. Том схопив її та проковтнув, хвиля приємного холоду розтеклась по його тілу. Незабаром його шкіра почала сочитись якоюсь рідиною. 

"Отрута вийшла!"

Поки Том почав сміятись від захвату, Віктор лише похитав головою.

" Схоже він у перше приймає цю пігулку. Це всього-на-всього незначні отрути автомобільний дим і важкі метали. Ну радій потім буде боляче."

Віктор дивився на нього і думав, чи не потрібно його заспокоїти. Поки інші відчували полегшення і були розгублені. Раптом Том згадав, що він не сам. 

"Тепер я можу вдосталь подивитись!"

І піднявся на ноги, щоб уважніше роздивитись дівчат, в їх пошарпаному одязі.

— Вибачте, що налякав вас, тепер я в поряд...