Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків

Лілі спостерігала за гобліном приховуючи свою присутність. Коли він підійшов близько вона приховала своє дихання як її вчили. Один удар і він впав на землю. За кілька секунд тіло гобліна почало поглинати підземелля і він розсипався на пил, залишаючи після себе лише кинджал і малий червоний камінь. 

"Якби Віктор був би тут, йому б, мабуть, сподобалось."

Подумала вона підіймаючи червоний камінь і кладучи його до решти. Як Том пояснив ці камені використовуються для створення простих ліків і ремонту артефектів, а торговці можуть їх продати. Лілі подивилась в далину. і поклала руку на серце. 

" Де ж ти? З тобою все гаразд? Ми тут вже добу. Чого я не можу тебе досі знайти?!"

Лілі стиснула кулак з усіх сил і стукнула об стіну. Вона могла лише так вивільняти свої почуття. Вона шукала з усіх сил, але не помітила навіть сліду. Вона неодноразово хотіла просто все кинути та піти шукати його, але слова Тома нагадували їй, що це дурна ідея. 

Збивши частину пилу зі свого одягу вона пішла туди де зараз її група. Це була кімната з єдиним входом і виходом. Дивитись на це можна по-різному хтось вважатиме це надійним і безпечним місцем, де легко оборонятись, а хтось вважатиме пасткою з якої майже не можливо вибратись. 

Зараз була її черга стерегти вхід. І на її щастя не було нікого окрім цього єдиного гобліна. В перші години вона чітко зрозуміла різницю між її навичками, та досвідом. Якби не було Тома, що керував битвою, то цілком можливо це була б важка битва. 

" З рештою він не такий вже й поганий"

Лілі схопила себе за щоки. 

" Про що я думаю! Віктор в рази кращий, але Том..."

Та не встигла вона додумати, як помітила дивний рух. Щось відділилось від темряви воно мало статуру і ріст людини, але в нього було біле розпатлане волосся, чорне обличчя, а на тілі сіре брудне лахміття. 

Лілі встала в стійку і перевіряла оточення чи є більше подібних істот. Воно повільно наближалось викликаючи у Лілі дивне відчуття його хода була схожа на зарозумну й пихату ходу Віктора. 

"Невже це..."

Лілі відмовилась прийняти цю димку і з усієї сили стиснула кинджал. Поки істота повільно наближалась.

— Що? Вже не впізнаєш мене? Чи я повинен тебе краще виховувати? 

В Лілі засвербіла попка і вона примружитися, щоб краще розглядіти фігуру.

"Хіба це не він?"

Віктор вийшов на світло і вона без роздумів кинулась його обійняти. 

— П-пане, це ви! Я дуже переживала за вас, але не могла піти вас шукати. З вами все добре?

Віктор притис її до грудей і почав гладити по голові всі емоції які вона намагалась втримати у середині почали вириватись на свободу. 

— Не турбуйся, зі мною все гаразд, просто мені було чим зайнятись. 

— Пане але, що з тобою сталось, весь цей пил. і бруд на тобі..

Віктор подивився в далину.

— Це довга історія. І мені не потрібно., щоб про мене дізнались твої компаньйони, тож будь тихше. 

— Ах. Зрозуміла пане. 

Лілі прошепотіла, трохи відійшла і вклонила голову дивлячись на Віктора.

— Чудово, але тепер розкажи мені все, що сталось з того моменту як ви увійшли в підземелля. 

Віктор слухав, розповідь Лілі періодично хмурячись і хитро посміхаючись. 

"Арія купець, це схоже на неї, але трохи незручно для мого плану. Але це може також стати цікавим козирем. Ця річ не те з чим можуть впоратись звичайні ліки чи цілителі, оскільки це також свого роду ліки."

Він дізнався про цей рецепт від свого друга який розслідував одну цікаву справу з імператором і його наложницею, а рецептом він поділився за випивкою. 

Віктор слухав розповідь захопленої Лілі яка почала постійно говорити про Тома. 

— А ще він був вже у двох рейдах, і багато чого нас навчив. 

Він підійшов ближче і вдарив її по попці. 

— Ах, пане за що?!

— Ти що не помітила, що вже кілька хвилин мені тільки й розповідаєш який чудовий Том.

У Віктора сіпалась посмішка, а в Лілі свербіла попка від передчуття. Він спостерігав за нею вже кілька хвилин і бачив, що вона робила після того, як убила гобліна. 

— Хіба ти не думала про нього нещодавно? 

Віктор зробив крок, а Лілі відступила. І руками прикрила попку. 

— В-вибачте пане! Просто, просто, я. 

Вона і сама не розуміла, чого думала про нього. Але Віктор чудово розумів. Це була доля Тома, і його бажання отримати її.

"Якби я не відчув, що доля слабшає, Могло б бути надто пізно. Ось чому треба діяти обережно, коли граєш з нащадком."

Притяг Лілі яка розгублено дивилась на Віктора і намагалось зрозуміти, що сталось, що з нею відбулось, чого вона думала про нього. . 

— Не хвилюйся, все буде нормально. 

Та перш ніж вона встигла, щось сказати Віктор підняв її за підборіддя зняв вуаль і поцілував у губи. Лілі спочатку розгубилась, а потім обійняла його за шию насолоджуючись поцілунком. Та Віктор перервав поцілунок і відсунувся. Вона хотіла продовжити, але він поклав їй палець на губи. 

— Не той час і не те місце. Вони, мабуть, скоро прокинуться. Я не хочу, щоб вони про мене дізнались. 

Лілі зачаровано кивнула головою і поклала долоню на губи. 

" Це мій перший поцілунок. Я і не думала, що це так приємно."

Лілі кинула на нього швидкий погляд і там було, щось хижацьке. Віктор похитав головою. 

— Швидко. Мені потрібен мій одяг де рюкзак?

Лілі кивнула і підійшла до щілини, у стіні де вона зберігала ранець. Незважаючи нінащо, вона не хотіла його залишати зі своїми супутниками. Віктор знайшов одяг і почав змінюватись, а Лілі стояла, на варті, хоча вола б йому допомогти. 

— Не турбуйся це місце безпечне. Тож допоможи мені. 

— Справді? Так, зараз. А тобі ще потрібне кайло?

Віктор застиг, а погляд впав у незвідану темряву. Він видихнув і похитав головою. 

— Ні, вже ні. 

Слава богу він зібрав вірних друзів гоблінів, що облегшили його важку справу.