Розділ 24 : День народження

"Летючий дракон" був вишуканим рестораном середнього класу. На вході стояв портьє який був зачарований дівчатами, і коли його запитали про вечірку Тома.Він з радістю погодився їх провести. 

Вечірка відбувалась в найкращій залі ресторану на 4 поверсі. В ліфті дівчата почали нервувати й кидали погляди на Віктора під заздрісним поглядом портьє.

— Не хвилюйтесь, я буду добре поводитись. Як і минулої ночі. 

Прошепотів Віктор їм на вуха від чого вони уважно подивились на нього. На що він лише похитав головою.

Пролунав сигнал і він притяг Лілі до себе, після чого хвацько вийшов з ліфта. даючи знак дівчатам й портьє йти вперед, на що вони тільки похитали головами. 

— Знайди слушний час, щоб твоя вуаль впала перед Томом. Найкращий момент коли він розмовлятиме з близнюками. 

Лілі лише кивнула. 

"Ти дуже хитрий пане."

Лілі чудово усвідомлювала силу своєї краси. Коли хтось, неважливо чоловік чи жінка помічали її без вуалі, вона одразу могла відмітити кілька можливостей завдати їм смертельного удару. А це був лише їх одноліток, який на нього це зробить вплив вона не знає.

Портьє провів їх до зали, після чого відкрив прикрашені двері відкриваючи невелику залу в якій всю святкову атмосферу створювали веселі розмови, м'яке і ніжне світло й кілька кульок під стелею. 

Раптом помітивши відкриття дверей один з присутніх хлопців встав і підійшов до них.

— Міна, Мана. радий вас бачити. Ми чекали на вас. 

Юнак з чорним як смола волоссям і, на перший погляд, звичайним обличчям мав навколо себе незвичну атмосферу, яка змушувала людей хотіти слідувати за ним. А розкішний костюм підкреслював це. 

— Привіт, Томе. 

Близнюки промовили з такою ніжністю, що змушуючи Віктора виявити невдоволення, але він швидко відігнав думки й заспокоївся. На його щастя цю неприємну для нього рожеву атмосферу розбили кроки інших гостей. 

— Ах. Привіт, всі вибачте за запізнення. 

— Не турбуйтесь. Ми тільки почали. 

Сказав Том з ніжною посмішкою змушуючи декого замовчати. Раптом один з хлопців помітив наближення Віктора й Лілі.

— Хто ви? Це закрита вечірка. 

Помітивши як Віктор став біля близнюків, Том розгубився. він відчував, що щось не так. 

— Петре, не треба бути таким грубим. Ви не представите нас? 

Він  уважно подивився на Міну та Ману. Том не любив коли біля його дівчат є якісь не знайомі хлопці й хотів отримати пояснення. 

— А. Це...

— Я Віктор Білий, а це моя помічниця. Вибачте за вторгнення на вашу, скромну вечірку. Коли я вчора почув як Міна розмовляє телефоном, я не міг стримати своєї цікавості, я завжди хотів побачити як святкують прості люди. Тож напросився піти з нею. Вас же це не турбує?

З посмішкою запитав Віктор простягаючи Тому руку. Він як і решта присутніх були розгублені.

— Ні, що ви. Я Том Вотсон. Прошу будьте моїми гостями. 

Група підійшла до великого столу і почала сідати. Віктор недбало сів, а Лілі збиралась сісти йому на коліна, але доволі швидко сіла поруч з ним. Близнюки сіли поруч з дівчатами ближче до Тома. 

Коли всі розсілись Мана штурхнула сестру і ніби про щось згадавши вони підійшли до Тома. 

— Ах. Ось Томе, з днем народження. 

Близнюки з посмішками простягнули йому червоний пакунок. І почервоніли коли він доторкнувся приймаючи пакунок. Який збирався відкласти, щоб не бентежити близнюків. 

— Томе, подивімось, що в середині. 

До них підійшла дівчина з рудим кучерявим волоссям яка точно знала собі ціну, а також знала як ефективно використовувати своє тіло. Що чудово підкреслювалось її одягом чорна сукня з чорними панчохами й високі підбори. 

" Дивно, я її десь бачив?"

Коли вона підійшла до близнюків Віктор відчув, щось дивне, але швидко відігнав це відчуття і сумки. На цей момент він має інші цілі. Том також не дуже в ній був зацікавлений, тож відповів доволі холодно. 

— Маргарито. Я відкрию його пізніше. 

Поки дівчина гадала, де вона могла помилитись. Міна швидко підхопила розмову. Хоча їм з сестрою безумовно було дуже приємно і вони цінували його увагу, але не зараз. 

— Все добре. Не турбуйся. Це тобі повинно сподобатись. 

Том кивнув і поставив  пакунок на стіл, де знайшов новенький телефон. Який змусив і Маргарет, і Петра, що підбіг подивитись ахнути. Цей телефон був непростим. В них він асоціювався лише з одним словом дорогий, дуже дорогий, просто так отримати його було майже не можливо, тільки не давно стартували його продажі. 

— Це оригінал?

— Так.

Гордо відповіла розгубленій Маргарет Міна. 

— Де ви його взяли! Ви його вкрали!

— Ні ми...

Близнюки були розгублені її словесною атакою і поглядами оточення. Тому потроху відступали, аж раптом було чутно як хтось підійшов до них закривши відступ. 

— Це не крадене. Дівчата зібрали свої гроші й хотіли щось подарувати Тому.  Але в них не вистачало, тож я вирішив їм допомогти. Звичайно не просто так, це була моя компенсація за їх послугу і вони погодились. 

Міна і Мана були раді почути його голос й схиливши голови не помітили його враз обличчя. Його погляд сковзнув по їх тілах, а на губах була дивна посмішка. 

— Послуга?

Нечутно для всіх прошепотів Том, холодно дивлячись на дівчат.  Він чітко помітив його вираз обличчя. Його уява малювала дуже неприємні картини. Йому надзвичайно сильно потрібно знати, що це за послуга. Але він не хотів прямо питати, тож вирішив піти обхідним шляхом. 

— А які в вас стосунки? 

Від його голосу Міна і Мана здригнулись й шоковано підняли голову і подивились на нього у відповідь, гадаючи

"Що сталось? Чого він такий? Він зазвичай інший."

Віктор же напроти посміхнувся, йому це і було потрібно. І він збирався це посилити. 

— Ах, Бачиш зараз ми живемо під одним дахом. Їх тітка доглядачка мого маєтку. Який мені нещодавно подарував батько. Коли відправив вчитись у це місто.