Розділ 21 : Тільки одна.

Коли Арія зникла за дверима Віктор відкинувся на крісло й розслабився. Він кинув погляд на близнюків, що з останніх сил стояли й боязко дивились на нього. 

— Розслабтесь й відпочиньте. І... Вибачте, що я вас так сильно вразив, я мав це зробити. Щоб ці дурні не зробили нічого схожого на інцидент з машиною.

Ніжно заговорив Віктор до близнюків, які кивнули й акуратно присіли на диван, але їх доволі швидко зморила ніжність дивану вони відкинулись розслабившись. Зануривши кімнату в таку тишу, що було чутно як вони дихають. 

За кілька хвилин Мана, набралась сміливості й прямо подивилась на Віктора. Та несміливо запитала?

— Пане, чому ви вважаєте, що хтось втрутився у машину?

— Хм. Ви, мабуть, не знаєте, але така машина має стільки систем безпеки, що якщо в неї на повній швидкості вріжеться вантажівка. Ви виживете, а машина навіть не загориться. А ще був момент з дверима, які наче заклинило. Хоча машина відносно не постраждала. 

— Чого тоді не сказати про це поліції?

— Подібні справи краще вирішувати самому. Ну так ми робимо в сім'ї й вам краще це запам'ятати. 

Дівчата ахнули, але швидко кивнули. Хоча гадали, яка це сім'я і який вплив вони мають. Та за кілька хвилин вже Міна, підняла голову й несміливо запитала. 

— Пане, наш одяг був зіпсований, чи можемо ми повернутись, щоб переодягтись перед днем народження?

— Ах, точно день народження, Я про нього ледь не забув.

Віктор похитав головою, після чого подивився на близнюків і посміхнувся. 

— Не хвилюйтесь. Коли прийде Лілі ми підемо за покупками. Ви ж хотіли щось подарувати своєму другу? Я куплю все, що захочете. А заодно отримаємо і нові телефони, 

Дівчата були здивовані, але швидко почали щось між собою обговорювати. Вони були раді отримати можливість купити кілька нових речей, особливо останні кілька років. А Віктор посміхався дивлячись на них.

" Я багато чого віддав, щоб зберегти їх посмішки. І їх біля себе."

Раптом наче, помітивши одну деталь про яку вони зовсім забули. Вони щось почали обговорювати, а потім Міна подивилась на нього й зібравшись з духом заговорила.

— Пане, в мене ще одне прохання.

— І що це? 

Уважно спостерігаючи за дівчатами з незмінною ніжною посмішкою на обличчі. Він вже мав кілька думок, але хотів отримати підтвердження.

— На вечірці сьогодні ввечері. Чи можемо ми приховати той факт, що ми ваші слуги?

— Отже, вам соромно бути моїми покоївками?

Віктор вдавано насупився, і подивився на них, а посмішка зникла з обличчя. Дівчата без зайвих думок вклинились.

— Ми не сміємо, пане, для нас щастя й радість бути вашими покоївками. 

Коли вони синхронно відповіли Віктор знову посміхнувся.

" Я повинен віддати належне Гільді. Вона справді майстер своєї справи."

Він кивнув сам до себе після чого подивився на них. 

— Просто ми ніколи їм не говорили, про наше минуле. І сказали, що живемо з тіткою, яка є доглядачкою маєтку. Ми не хочемо, щоб вони думали, що ми брехуни. 

— Он як. Відповідай чесно. Ви закохались? В того, як його, а точно Тома?

Віктор декілька хвилин подивися на нервових й почервонілих близнюків, які були шоковані його прямотою і подумки скаржились.

" Ви не можете ставити подібне питання дівчатам так прямо!"

Віктор посміхнувся заговорив уважно на них дивлячись. 

— Я зрозумів. Хм, Гільда повинна була сказати вам, що ви не можете цього зробити. Але я дозволю і нічого їй не скажу. Але з однією умовою від мене може піти тільки одна. 

Дівчата були шоковані й підняли голову. Такого вони точно не очікували. Гаразд, крик чи навіть побиття, але не шансу. Вони вже готувались до життя як слуги, але тепер хтось один може отримати можливість жити нормальним життям. 

Але про що вони не підозрювали, так це про план Віктора, який почався з цих слів. 

" Я сплутаю їх сильнішу долю бути разом з долею Тома."

Після чого заговорив явно маючи товсту шкіру.

— Я не можу віддати вас покидьку, який любить гратись з двома близнюками одночасно. Чи ви любите подібне?

— Ні! 

Вони категорично відмовлялись й хитали головами. Їх виховали в традиційному будинку, і хоча дещо, змінилось і вони можуть спокійно думати про кохання до одного і того ж чоловіка, але дивитись як він грає з двома одночасно це не прийнятно. Але за подібними, думками, вони не помітили, що вже у руках подібного хлопця. 

— Чудово, а тепер вирішимо, хто піде, а хто залишиться?

Вони подивились одна на одну й синхронно заговорили. 

— Я залишусь, а сестра піде. 

Вони були розгублені, і дивились одна на одну з вдячністю, і провиною. Цього й очікував Віктор.Він знав, що їх зв'язок дуже міцний. І вони готові пожертвувати собою заради інших. В минулому, вони щось подібне і зробили. 

— Схоже для вас це важкий вибір. Тоді зробімо так, ви ввечері його запитаєте і дозволите йому обрати.

Віктор поводився так наче він справді був готовий це допустити, На що вони схвально кивнули. Це був оптимальний варіант. 

Поки Віктор будував наступні плани й дивився на місто. У двері легко постукали. 

— Заходьте. 

На його дозвіл зайшов співробітник з напоями й кілька кремезних чоловіків з купою паперів. Які вони поставили на його стіл під схвальний погляд Арії. 

" Ти хочеш бути генеральним директором? Виконуй свою роботу."

Він подивився розгублено на паперові вежі, на своєму столі, а потім кинув погляд на неї.

— Що це? Хіба ми не домовлялись, що я відповідатиму лише за плани й стратегії?

— Це? Це лише поточні плани та проєкти компанії.

З посмішкою промовила вона збираючись піти слідом за іншими. 

— Затримайся на хвилинку. 

— Якісь вказівки? 

Вона встала все, ще тримаючи посмішку на обличчі. Й дивлячись на Віктора, що пив свій лимонад. 

— Чи є якісь проєкти на хмарній горі?