Розділ 20 : Арія

Двері відчинились і до офісу увійшла, жінка з яскраво-фіолетовим волоссям одягнута в офісний костюм, а за нею з десяток охоронців, що тримали пістолети й навелись на Віктора.

Менеджери не задоволено подивились на охорону, Так, очікувана ними підмога прибула, але занадто пізно й була цілковито не потрібна. 

Віктор розвернувся, щоб подивитись на жінку яка ввійшла й ніжно посміхнувся. А коли вона побачила його розкрила очі, але швидко зібралась. І почала уважно вдивлятись у нього. Один з менеджерів заговорив, щоб не було створено ще більше проблем.

— Міс Арія, ви вчасно. Це Віктор Білий новий генеральний директор. 

Арія припинила на нього дивитись й пригадавши, те що знала підняла руку, щоб охорона прибрала зброю, та вони не відреагували жодним чином. Й продовжили тримати зброю.

— Прибрати зброю!

Але охорона не зробила, ні руху продовжуючи тримати Віктора на прицілі, й прислухались до кроків з коридору. До кімнати зайшов кремезний чоловік й підбіг до Карли. Потім ненависно подивився на нього.

— Приберіть... 

— Стій! 

Прокричала вона хапаючи за руку чоловіка. Після чого уважно подивилась  на Віктора який безтурботно посміхався. Але що шокувало її більше, так це його очі. Карла повільно підвелась і подивилась на чоловіка. 

— Його не можна чіпати. Я тобі потім все поясню, а тепер допоможи мені. 

Він глянув на Віктора, й дав знак охороні, щоб та прибрала зброю й відступила. Після чого він допоміг Карлі підвестись й вийти. Арія підійшла ближче до них, щоб також допомогти, та її відкинули. 

Віктор уважно придивився до чоловіка й посміхнувся на ще один його швидкий погляд назад.

" Ах, Джейкобе, я одразу впізнав твій почерк. Ти не міняєшся." 

Джейкоб був братом Карли й керівником охорони компанії. В минулому Віктор одного разу допомагав йому замести сліди коли потрібно було прибрати лідера компанії конкурента. Й впізнав його почерк, у сьогоднішній аварії. 

" Ти, мабуть, гадав, що я дізнаюсь про те, скільки грошей ти з сестрою вкрав? Але проблема в тому, що я вже знаю."

Джейкоб не зупиниться ні перед чим, щоб захистити себе і сестру, а також втілити свої бажання. Він боявся. що Віктор, який прибув керувати компанією помітить, що вони привласнили багато грошей. Тому вирішив його прибрати, але хоч би як він наступив на хвіст сплячого тигра. 

" Цей дурень точно нічого не розуміє про сім'ю. Якщо про цей інцидент стане відомо, твоя голова покотиться першою. Але не переживай, я маю на тебе свої плани."

Спостерігаючи як кімнату один за одним залишають керівники. Близнюки обговорювали нещодавні події й мабуть, кардинально міняли образ, що склався у них в голові. А Арія мовчки дивилась на нього. Коли остання людина вийшла, вона зачинила двері й розвернулась до Віктора й вклонилась. 

— Арія Біла. Вітає юного пана!

— Ти не будеш звати мене братом?

— Не жартуйте, юний пане. Я знаю своє місце. 

Холодно відповіла вона на його теплі слова. Вона була його зведеною, сестрою, яка попри колір волосся не мала сімейного родоводу, і була не більше ніж дочкою поза сім'єю, що робило її положення лише злегка кращим за слуг. Він уважно подивився на неї й продовжував тепло посміхатись.

" Арія, шкода я не можу, багато чого тобі сказати."

Він дивився на неї й пригадував минуле, хоча справи йшли непогано, коли все ставало гірше, вона була однією з тих небагатьох хто йому допомагав. Насправді було багато чого окрім цього, що змусило його захоплюватись і поважати її. Але, що він знав напевно. 

" Я можу їй довіряти."

Арія хмуро дивилась на Віктора й тихо заговорила не підозрюючи про його думки. 
 
— Юний пане, тобі не здається, що ти занадто жорстокий з моєю матір'ю?

— Не грай зі мною в ігри. Якби я реально хотів її покарати за неповагу. Вона втратила б як мінімум руку. І ти це добре знаєш. 

Близнюки шоковано прикривали рота, коли подивились на нього, а Арія скривилась і опустила голову. Вона розуміє, що це правда, Та все ж є дуже прив'язаною, до своєї матері і їй було дуже шкода. Тож вона сердито подивилась на нього.

Віктор був здивований її поведінкою. та не відступив. Стоячи перед нею він ще краще бачив якою красунею вона була, й мимо волі почав оглядати її всю. Від чого Арія шоковано відступила, наче побачила привида й скривила обличчя.й руками злегка прикрила тіло.

" А я не вірила в ті чутки про нього."

Хоча це була не шаноблива думка, вона нічого не могла з собою зробити. 

— Юний пане, чи не дозволите провести вас, до вашого кабінету?

Віктор кивнув і дав сигнал близнюкам слідувати за ними. Арія провила їх на верхній поверх до просторого кабінету. Через панорамне вікно було видно місто. Він пройшов до вікна і провів рукою по чорному різьбленому столу, й кинув погляд на чорне шкіряне крісло, а так і не сів, близнюки стали біля стін на яких висіли витвори мистецтв, хоча дуже хотіли сісти на диван. 

— Юний пане, це кабінет вашого шанованого батька, оскільки ви тепер генеральний директор, тепер це ваше. Вчора його ретельно прибрали. 

— Чудово я не хочу, знаходити чи бачити сліди батькових, захоплень.

Апатично сказав Віктор оглядаючи кімнату. на що Арія кивнула з червоним обличчям. Вона чудово розуміла. про що він говорив. В той час коли близнюки схили голови в розгубленості. 

— Не хвилюйтесь, тут все нове. Старі речі спали... Позбулись юний пане. А тепер прошу мене вибачити, мені треба йти. 

— Стій. Ти працюєш другим секретарем Карли, вірно? Тепер ти будеш моїм.

— Ні. Юний пане, я не можу. Ні це неможливо.Якщо, ви змусите мене, я краще звільнюсь. 

Вона рішуче і з деяким запалом відмовилась, чим шокувала Віктора, що сів у крісло склав руки. Він уважно простежив за її поглядом і помітив близнюків. 

"Мабуть, лише їхня присутність не змусила її одразу втекти, я повинен буду їх похвалити." 

Арія робила ледь помітні кроки, ще більше віддаляючись від нього. Вона чула занадто багато чуток. А після їх нещодавньої дуелі поглядів, вірила в них, ще більше.