Розділ 18 : Проблема

За кілька секунд до аварії Віктор відчув, наче його горло почала стягувати нитка. Він зрозумів, що щось спровокувало його інстинкт долі. Та виправляти це було вже пізно, машина вже перестала бути керована. Треба розбиратись з наслідками. Він швидко схопив близнюків, які застигли від шоку, і притиснув їх до грудей. Коли машина врізалась у відбійник, він ногами відштовхнувся на протилежний бік і поглинув удар.

Це було дороге авто, і хоча це була страшна аварія, салон був відносно неушкоджений і нічого не повинно загрожувати людям в середині. Та Віктор озирнувся і його увагу привернув незначний клубок диму з передньої панелі. Він спробував відчинити двері, та вони очікувано заклинили. 

— Чорт!

Глибоко вдихнувши й сконцентрувавшись він знайшов слабку точку і з усієї сили вдарив в неї ногами. Двері зірвались й перелетіли дорогу. Не гаючи часу на споглядання тримаючи близнюків він швидко виліз і відійшов від машини. Озирнувшись він помітив Лео який вже вийшов з машини через вікно і був в набагато гіршому стані. Залишивши дівчат у безпечному місці Віктор підбіг до нього й підхопив підтягуючи якомога далі від машини.

Та не встигли вони обмінятись хоч словом як машина вибухнула. Прикриваючи інших своїм тілом, крізь дзвін у вухах Віктор почув сирену рятувальників. 

Оглянувши непритомних близнюків і переконавшись, що серйозних проблем не було, окрім пари подряпин. Він перевів погляд на закривавленого Лео, що також втратив свідомість, хоча крові було багато як і глибоких подряпин які він перев'язав використовуючи частини його костюму. 

Видихнувши з полегшенням він оглянув себе, хоча є кілька подряпин за кілька годин від них нічого не залишиться, але одяг доведеться замінити. Посміхнувшись з дурості сказаного він перевів погляд на автомобіль..

" Все не так просто, така машина не повинна була вибухнути через таку аварію."

Він добре знав це, а також відчуття долі, яка ясно націлена була на нього. Приводило лише до однієї думки. 

"Хтось хотів мене вбити."

Хоча для більшої певності потрібно було б допитати Лео. Насправді список обмежений людьми які мають доступ до машини. 

" Це може бути справа його рук.Та треба буде впевнитись."

За кілька хвилин прибули машини рятувальників, швидкої та поліції одна за одною. Всі були зайняті своєю справою рятувальники прибирали уламки й тушили машину, лікарі оглядали близнюків і вантажили в машину Лео, а до Віктора підійшла молода поліціянтка й поки його оглядав санітар,  вона спостерігала за роботою свого колеги, що перевіряв авто вже залите піною.

Дивлячись на неї можна було помітити героїчну жінку, що готова боротись зі злочинністю й не потерпить корупцію. Її світле волосся розвивалось на вітрі, а форма обтягувала її тіло. Та в нього вже боліла голова від неї. 

" До біса, хто завгодно краще, але не вона!"

Вона справді була жінкою на варті закону. І через це мала звичку лізти туди куди її не просили. Для своєї дільниці, вона принесла багато проблем, та через своє минуле, ніхто не наважувався її вигнати. Тож її перевили в ДПС, де вона наче не зможе зробити багато неприємностей. 

" Все добре, я не зробив нічого поганого. Вона не має нічого проти мене"

Хоча Віктор намагався заспокоїти себе, та знаходитись довго поруч з нею він не хотів. Вона була як собака, що відчувала неприємності. 

Медики дали кілька рекомендацій, Віктору і дівчатам, що вже прийшли до тями й були дуже вдячні йому. Стосовно Лео справи були набагато гірші, він поки що не прийшов до тями й мав кілька зламаних ребер, тож його відвезли до лікарні. 

Коли машина швидкої від'їхала роздався жіночий голос. 

— Ви власник машини? 

— Ні це машина моєї компанії..

— Чим ви займаєтесь?

— Учень, Генеральний директор "Медіа Горизонтів"

— Ім'я? 

— Віктор Білий, А ваше, офіцере?

Вона дивилась на нього холодними очима, й професійно ставила питання. Та коли він назвав себе вона різко й уважно подивилась на нього й відмітила його мандрівний погляд по своєму тілу. А  її голос став набагато нижчим. 

— Лея Сміт. А ви містер Білий. Ти знаєш Ніка Білого?

— Ах. Так це мій зведений брат, але я ніколи з ним не зустрічався. " Що цей придурок з нею в біса зробив!" 

— А чи знаєте ви, що ваш брат є підозрюваним у справі про торгівлю людьми?

Вона уважно дивилась, щоб помітити будь-які зміни в його обличчі. 

— Ні. Я ж казав, що ніколи його не бачив. Якщо він злочинець, то чого ви його не заарештуєте, офіцере?

Вона не відповіла, та лише скривила губи. Після чого подивилась на напарника, який підійшов до неї.

— Знайшов, щось?

— Машину потрібно відправити на експертизу. На перший погляд, слідів вибухівки не видно, а якщо хтось попрацював з двигуном. Ми не можемо сказати це одразу.  Та є дещо. 

Поліціянт дістав, напівзгорілий пакетик з невідомою речовиною й потряс перед нею. 

— Це має бути новий наркотик з вулиць. Вони називають його тигрове дихання. Та це, мабуть, належить водію, бо я знайшов його в бардачку. 

" Лео, якого біса!"

Віктор знав, що це був рекреаційний наркотик, і він був забороненою речовиною. І йому дуже хотілось прибити Лео прямо зараз, але все що міг це прикрити обличчя рукою від роздратування. Від чого він намагався утримуватись 

— Ви троє їдете зі мною до відділку. Мені потрібні ваші свідчення.

Якби він поїхав з нею, то витратив би кілька годин, щоб вибратись. Але більша проблема, буде коли розпитають близнюків. Хоча вони не розкажуть сімейних секретів. Проскочать різні деталі й ця жінка, схоже має на нього зуб, і точно вчепиться в їх слова. І змусить його просидіти там кілька днів, що є недопустимою розкішшю особливо зараз. Тож він почав шукати вихід.

— Так, офіцере, а чи можемо ми прийти пізніше? "Бажано ніколи." Це ж проста аварія, мені боляче і потрібно полежати вдома. 

— Ні. Тут наркотики, й мені потрібні ваші свідчення.