Розділ 14 : Близнючки

В кімнаті Віктор побачив стіл повний їжі. І близнюків в темних сукнях покоївок про яких розповідала Гільда. Руде волосся й темні очі, вони були його ровесниками, до того ж мали дивовижну красу, яка все ж не дотягувала до рівня Лілі. Але не це його вразило. 

"Бінго. Це через них. І це точно той хлопець."

— Мана, Міна. Привітайтесь з юним паном.

Швидко наказала їм Гільда. 

— Вітаємо юний пане. Ми раді з вами познайомитись.

Одночасно промовили вони й вклонились. Віктор привів думки до ладу і швидко повернувся до образу. Його очі уважно обстежили тіла обох, коли він обходив їх змусивши затремтіти. На що Гільда закрила очі й про себе благала. А в середині Лілі, щось дуже розсердилось.

— Непогано. Вечеря з красунями, точно зможе виправити цей день.

Він підійшов до головного місця столу і присів. А Лілі бездоганно виконувала свої обов'язки, відставила стілець і наповнила його тарілку. 

— Оскільки я тільки прийшов, і це наша перша вечеря. Я дозволю вам сісти зі мною за одним столом. Також в мене є кілька запитань на які я хочу отримати відповідь. 

Гільда як і близнюки, була розгублена, та не посміла порушувати наказ, і дала їм сигнал, щоб вони слідували за нею.

Поки вони сідали Віктор активував свою навичку оцінки, але не отримав жодної відповіді.

"Вони не гравці, Ах клопітно."

Віктор активував силу свого класу й дивлячись на них почав трапезу, через деякий час в цілковитій тиші, яку порушували лише звуки жування і стуків столового приладдя пролунав його голос.

— Ви двоє, дуже гарні. Розумієте?

Дівчата не відповіли, а лише відвели погляд, але він і не очікував відповіді. Тож перевів погляд на Гільду. 

— Як тобі вдалось їх приховати від Ніка. Цей покидьок повинен приходити доволі часто. 

"Він точно не пропустив можливості прибрати до своїх рук цих дівчат."

— Я цілеспрямовано ховала їх від нього, відправляла виконувати різні завдання, чи вони затримувались у школі. Коли приходив юний пан Нік. 

Віктор нахмурився, хоча він був задоволений її відповіддю, було дещо в її мові, що ну дуже його бісило. 

— Ах, знаєш це бісить. Не називай його більше так. Він, цього не вартий. Я тут єдиний юний пан у твоїх очах.

Гільда була здивована такою, його заявою, але швидко обдумавши кивнула. 

— Розумію, юний пане. 

— Чудово. 

Віктор задоволено посміхнувся і знову подивився на близнюків. 

— Гільда сказала, що виходите до школи.

Міна, кинула погляд на сестру ніби питаючи ради після чого відповіла. 

— Юний пане. ми ходили у звичайну середньо школу, але в цьому році поступили до спеціальної школи.

— Як чудово, за кілька місяців, я теж піду в неї. схоже ми будемо однокласниками. 

Віктор широко посміхнувся після чого знову подивився на Гільду.

— Ви просили когось з сім'ї допомогти з їх зарахуванням? 

— Ні, юний пане. Вони самостійно скласти шкільний іспит і набрали необхідні бали. 

З гордістю відповіла вона. Хоча ця школа була здебільшого прикриттям в неї могли поступити звичайні учні, але стандарти були для більшості зависокі. І це розуміння підкреслювало їх подвиг як найкраще. 

Віктор вже збирався їх привітати. Коли в їдальні роздався телефонний дзвінок. Міна в паніці рискала по кишенях під насупленим поглядом Гільди і його зацікавленим. 

Коли вона нарешті знайшла його і збиралась відхилити пролунав голос.

— Відповідай з гучномовцем. 

Міна здригнулась і в надії подивилась на Ману, голи пролунав командний голос Гільди. 

— На що ти очікуєш. Швидко роби як наказав тобі юний пан. 

Міна поклала телефон на стіл і прийняла виклик  З динаміка пролунав юнацький голос. 

— Привіт, Міно. 

— Привіт, Томе, я трохи зайнята, ти хотів, щось сказати?

Міна намагалась виглядати холодно і не зацікавлено, та Віктор бачив її приховану посмішку. Хоча намагався вдавати, що йому все одно насупленість в його погляді на кілька секунд все ж проскочила.

— Ой. Вибач, я просто хотів запросити тебе і твою сестру на свій день народження завтра ввечері, багато з нашого класу прийде, ти будеш?

Міна не знала, як відповісти, хоча їй дуже хотілось піти вона очікувала команду. Тож дивилась на Гільду яка переводила погляд з неї на Віктора та навпаки. Той закрив очі й думав.

" Тепер зрозуміло, що відбулося. В минулому на них не було знака сім'ї, під час мого навчання, прибрати його можна лише за допомогою печатки, якою володіє Нік. Схоже це Том все зробив"

Віктор його знав, і він дуже клопітний. В минулому близнюки були його не від'ємною частиною. 

"Якщо це Том, то в мене проблема. І два варіанти. Відпустити їх до нього, або боротись за них."

Він мовчав і зважував варіанти. 

— Міно ти чуєш? Це в ресторані "Летючий Дракон", що в центрі міста. Ви будете?

Віктор відкрив очі й подивився на них. Міна дивилась на нього ледь не благаючи. Перед ним з'явились сцени з минулого, що накладались одна за одною на реальність і на них. 

" Я зроблю це"

Віктор широко посміхнувся і кивнув. 

— Так, ми будемо, я не можу більше розмовляти.. Бережи себе. 

Перш ніж Том встиг, ще щось сказати вона закінчила дзвінок. І вже збиралась подякувати йому, він підняв руку. 

— Завтра. Я буду з вами, хочу побачити місто. 

Близнюки побіліли, наче збирались втратити душу. і напружитись, очікуючи наступних його слів. 

— Я хочу побачити світ очима простого люду, але ж не можна йти з порожніми руками. Тому завтра купимо подарунки. 

Близнюки розслабились і колір обличчя повернувся. Віктор посміхнувся з їх виразів обличчя, а Лілі й Гільда не розуміли про що він думає. Та більше питань не було і всі повернулись до їжі. 

Закінчивши їсти Віктор підвівся, а за ним Лілі. Гільда з близнюками почали прибирати зі столу. Та біля дверей він розвернувся і подивився на присутніх.