Розділ 13 : Маєток і його мешканці

Машині знадобилось кілька хвилин, щоб дістатись до вершини пагорба, Лео швидко вийшов з машини й професійно відкрив перед ним двері. Для того, щоб Віктор пафосно й вихвалюючись вийшов з машини, а слідом за ним Лілі яка легким поклоном віддячила йому. Гільда не пасла задніх і вже стояла біля входу в будинок. 

Лео дуже хотів побачити, що всередині та Віктор з легкою посмішкою похитав головою 

— Ти повертаєшся в компанію. А завтра приїдеш за мною о 8, і спробуй знову запізнитись. Дізнаєшся, що відбувається якщо мене розгнівати. 

Лео зробив ковток і відкланявся після чого сів у машину і поїхав геть. Дивлячись як машина почала ставати меншою Гільда вклонилась.

— Гільда, вітається з юним паном. Мій пан доручив мені, подбати про всі ваші потреби. Пройдемо в середину. 

— Не переживай, старі мене не цікавлять. 

Гільда сіпнулась і ледь не впала, та швидко скоригувала рухи й відкрила двері й пропустила в середину Віктора й Лілі яка прикривала рот рукою, щоб ніхто не помітив її посмішку. 

" Що з ним не так? І невже я така стара?"

Гільда похитала головую, щоб відігнати дурні думки й повернулась до свого образу. Закриваючи двері, вона звернула увагу на голову Віктора, від чого розгубилась і намагалась краще її роздивитись,

" Мені здається, чи в нього на голові шишка?"

Знову відганяючи думки Гільда почала проводити Віктору екскурсію будинком. Загалом було три поверхи кілька спалень, кілька ванних та кілька залів для обіду, та проведення вечірок.Загалом все було зроблено як і властиво його родині, з надмірною помпезністю, та розкішшю.

Хоча цей будинок будував його батько для себе, він ні разу його не використав, бо сім'я за одне досягнення подарувала йому набагато краще місце.

Дійшовши до гаража, Віктор отримав, ще одну перешкоду. Там не було жодної машини. 

— А де машини? Я тут не бачив жодної чим ви користуєтесь?

— Юний пане, тут не має машин, до вашого приїзду не було потреби й поряд є зупинка громадського транспорту. 

"Хм, це погано. Треба буде купити кілька. І мені потрібно буде знайти вірного водія"

Віктор не хотів покладатись на машину компанії, це могло зробити його руки більш очевидними. А водій цілковито для образу на очевидних маршрутах. 

— Лілі. Ти вмієш водити машину?

— Так пане, але не маю офіційних документів. 

— Гільдо. Після того як завершимо огляд отримаєш для неї все необхідне. 

Вона дістала малий записник і записала вказівки, щоб не забути так само як дістала непомітно заховала, 

— Так юний пане. А тепер прошу сюди.

Далі вони без особливого ентузіазму оглянули ще кілька будівель. Одна з них гуртожиток і їдальня для слуг інша тренажерний зал з басейном. Також закинута чотириповерхова будівля, невідомо з якими цілями побудована.

Також були показані входи на нижні рівні кожної будівлі, де третій і останній підземний поверх обладнується як бункер на випадок надзвичайної ситуації. 

За будівлями знаходився відкритий басейн і місце для тренувань бойових мистецтв, щоб їх не помітили сторонні. 

Віктор був цілковито задоволений цим. маєток знаходився на віддалині, але не так, щоб стояв прямо посеред лісу. Для його майбутніх планів і ресурсів на цей час немає місця краще.

Тепер стоячи посеред вітальні він потер руки і подивився на Гільду. 

— Кому ти звітуєш?

— Зазвичай я звіту. перед юним паном Ніком. 

" Хопа, мій братець Нік. Схоже, цього разу я зможу побачити живим."

Нік був доволі впертим хлопцем, і його можна характеризувати як сміливого оскільки він був присутній на церемонії й прокинувся як напівгравець. батько відправив його у це місце доглядати за справами в місті. 

" Мабуть, та будівля його, ідея. Гадав, що колись зможе його отримати."

Віктор зробив кілька кроків після чого розвернувся до Гільди.

"Ніка, було вбито, а маєток спалено. Сім'я мала кількох підозрюваних, але нічого не могла довести. Але швидше за все це, мабуть, той хлопець, але що йому було тут потрібно. Треба бути обережним"

— Відтепер ти звітуєш мені. Де той покидьок... Як його, а точно Нік. Чого я його не бачу?! 

— Він з минулого тижня не виходив на зв'язок. В юного пана Ніка бувають такі моменти, коли я не можу зв'язатись з ним. 

Віктор нахмурився. І пригадував, те що він знав про цього ідіота. Може як раз в цей момент він робить те, що призведе до його смерті в скорому.

— Юний пане коли він вийде на зв'язок я повідомлю йому про ваш приїзд. 

— Хм. Добре. Ти тут єдиний слуга?

— Ні. Вже ні. Я була тут сама, а тепер ще є двоє.

— Хм. Хто вони? 

— Близько двох років тому сюди вломились дві сестри близнючки. Я їх схопила і допитала. Батьків вбив якийсь хлопець, а їх хотіли продати в бордель. Я взяла на себе сміливість його допитати, і їх історії збіглись. 

Вона трохи завагалась, а потім впала на коліна. 

— Вибачте мою не компетентність, юний пане.  Та коли я зрозуміла, що ці двоє дуже талановиті, й після перевірки я запропонувала їм вибір. Або вмерти, або стати рабами власника маєтку, і служити тут. 

Трохи промовчавши, вона продовжила. 

— Спочатку вони відмовлялись, та після деяких дресувань.... Тренувань і вмовлянь вони погодились, бо не мали ні житла, ні грошей, але з умовою, що  ми дозволимо їм закінчити школу. Мені дуже шкода. 

— Чи знає про це мій батько, або Нік?

Віктор дивився на неї пронизливим поглядом, приводити сторонніх без згоди когось з основної сім'ї не маленька проблема. 

— Мій пан, ваш батько не зв'язувався зі мною останні п'ять років, аж до вчорашнього дня коли повідомив про ваш приїзд. А юному пану Ніку я забула про них повідомити. 

Гільда відповідала, дуже боячись підняти голову, щоб побачити Вираз обличчя Віктора. Який вже не міг не дивитись на неї з деякою жалістю, видихнувши він продовжив.

— Як багато вони знають про сім'ю.