Розділ 10 : Невиправдана нагорода

— Пане, ми приїхали

Сказала вона коли машина під'їхала до триповерхової вілли, очевидно старійшина не міг зробити собі меншу, навіть якщо він приходив сюди лише на кілька днів раз в кілька місяців. Й попри те, що час був доволі пізній перед будинком очікував Джордж. 

— Дядьку Джордж. я не очікував побачити вас у цю годину, ви повинні були б лежати у ліжку, а не очікувати на цього малого.

— Юний пане. Це лише мій обов'язок. Й вам треба слідкувати за своїм одягом. спадкоємцю не годиться ходити так, та на це ще буде час. А про вас юна леді, я взагалі мовчу. Ви двоє годі стояти на місці, хіба ви не бачите, що цю дівчину треба підлікувати, вимити й переодягти. 

Тепло, але сварливо сказав Джордж, А покоївки, що стояли біля дверей уважно роздивились Лілі, після чого переглянулись кивнули й оточили її з усіх сторін намагаючись її віднести до ванної як можна швидче, де вже уважно оглянуть і підлікують критичні місця, бо попри те, що на гравцях все заживає як на собаках, необережне поводження чи внутрішня травма цілковито можуть їх вбити нехай і не одразу. 

Перелякана дівчина намагалась докричатись до Віктора, та він на останок подивився крізь неї на краєвиди покачав головою і губами промовив: "Здайся". 

Трохи пройшовши в середину інша покоївка принесла дворецькому чорну портфель. Джордж прийняв його й уважно обстежив, всі маркери були на місці. задоволено посміхнувшись він простяг його Віктору. 

— Тут, ваша нова особа, а також документи на сімейні активи які вам були  надані. 

— Чудово. Є ще щось?

— Лише деякі вказівки від мого пана. Він просить вас як можна швидче, бо вже завтра на вас очкуватиме літак до Марнославного міста. Я також підготував для вас кімнату і й новий комплект одягу. Що стосується інших речей їх вже було відправлено до маєтку в місті. Якщо в вас є ще якісь прохання, ми з покоївками, до ваших послуг. 

— Дякую, але не треба. Хібащо передай Лілі нехай зайде до моєї кімнати. 

Швидко прийнявши душ і переодягнувшись Віктор сів за столом розбираючи документи з портфеля та п'ючи чай. 

Він дивився на документи які розклав і почав їх перевіряти. 

Фальшива особа, спрямована більше на захист від тих дурнів ворогів сім'ї, що не знають спадкоємців в обличчя. 

Документи власності на "Медіа горизонти" одну з багатьох філій медіагіганта його батька. 

"Га це місце. Воно справді повертає як гарні, так і погані спогади."

Тепер це була книга "Початкове керівництво для нового гравця". він почав її гортати й посміхатись.

"Так це справді був такий час. Це місце погано розкриває цю властивість. А це взагалі лише пасивний ефект. Добре. повеселились і годі. Тепер дійсно важливі речі"

Його погляд впав на фіолетовий жетон, що він поклав трохи далі від документів. Цей простий камінь, на перший погляд, був сімейним артефактом, що дозволяв використовувати ресурси, статус та владу сім'ї. Звичайно поки він не порушує сімейні правила. 

"Схоже стара. має на мене око. Або що більш вірогідно хоче мене перевірити. Та не переживай. Я скористаюсь цим на свою користь і користь сім'ї"

Знову кинувши погляд на стіл він не міг не похитати головою, від думок, що лізли в його голову. В минулому, його статус для сім'ї був не дуже важливий його відправили у місто як простого менеджера, хоча пропрацював там кілька років. завдяки захисту його батька.

А старша школа, яка відкриє його як еліту в минулому зустріла його як простого учня без роду та племені. Хоча це не було так погано, але це було дуже виснажливо завдяки його нареченій. 

Та з думок про минуле його повернув стукіт у двері й голос Лілі з-за дверей. 

— Пане ви мене кликали? Можна зайти?

— Так. заходь. 

Лілі відкрила двері й зайшла у кімнату, її легкі кроки привернули увагу Віктора, що складав документи назад, до портфеля. Лише один погляд на неї, що граціозно стояла за метр від нього. змусив його зомліти, а розум перестати працювати. 

Хоча вона не виділялась формами, їй це й не було потрібне, білосніжна шкіра, вороно-чорне волосся з обличчям точно привернули увагу будь-якого чоловіка, та це все не зрівняється з її очима, що наче проникали в його душу. 

— Пане, все добре?

Слова розгубленої та стурбованої Лілі, що нахилилась до нього повністю повернули його до реальності.

— Добре. все добре. Просто я був зачарований тобою. Перевір чи добре закрила двері. 

"Я повинен змусити її носити фату."

Поки вона розвернулась і підійшла до дверей Віктор швидко привів доладу голову й повернув холоднокровність на обличчя. Якби він був типовим японським школярем в нього точно б потекла носом кров. Про всяк випадок він перевірив і протер під носом хустинкою від чого прокашлявся від збентеження. 

— Пане з вами все добре? 

Сказала Лілі повернувшись та ставши біля Віктора. 

"Це через тебе"

— Так, все гаразд. А тепер йди до мене. Нам треба буде поговорити. 

Дивлячись як Лілі схвильовано підходила до нього, він не міг не посміхнутись. від її думок.

— Не май дурних думок, сьогодні я з тобою спати не буду. 

— Пане ви мною не задоволені? 

— Не став дурних питань, як я можу бути тобою не задоволеним. Та ще не час. Я хочу пробути наві родоводи, а до цього часу будь-які нічні дії матимуть згубний вплив. 

Хоча Лілі відчувала полегшення, щось всередині неї не хотіло цього приймати, але через деякий час з розумінням затихло, та невдоволення залишилось і передалось їй.

Раніше Віктор хотів пробудити родовід за допомогою класу, та тепер він має інші плани й до того часу йому та Лілі важливо бути чистими. 

— Тоді дозвольте запитати. Для чого пане просив мене прийти у цю пізню годину?

— Хаха. Ти ж розумієш, що це не я чогось хотів. Це ти хотіла в мене розпитати про смерть Гая?

— Ах. пане, обережно. тут....

— Не переживай це вілла мого батька і будь-які секрети залишаться тут. І ще моя навичка також активна.