Розділ 05 : Розмова

Зал предків був не простим залом, а складним набором будівель,  який по всяк час відвідували старійшини, опікуни. Тут були невеликі сховища з цінними артефактами для відповідних цілей та підготовчі зали. 

Теодор кинув швидкий погляд на свого сина після чого закрив очі й рішуче пішов від Віктора слідуючи за своїм старшим братом Патріком і старійшиною Россом заплутаними коридорами, щоб визначити свої ролі у майбутній церемонії. 

Слуга шанобливо провів молодих кандидатів у залу, вона була вже заповнена іншими учасниками церемонії, що прибули раніше. Дехто сидів на м'яких стільцях біля круглих столів, ведучи світські бесіди, решта шанобливо стояла під стіною. 

Віктор та Рон єдині з основної гілки. хто прийшов сьогодні на церемонію. Хоча їх було всього двоє. їхня присутність сильно тиснула на учасників. 

Віктор недбало привітався з присутніми після чого потягнув свою мініатюрну новопридбану служницю за руку і потяг її до порожнього та віддаленого місця, не звернувши жодної уваги на Роя. Той вирішив відіграти антипода, через, що пішов до діаметрально протилежного місця як і решта групи. Їхні думки були прості й вони вважали, краще бути на стороні того, хто з більшою ймовірністю переживе церемонію. 

Для Віктора це було тільки на руку і він вирішив підіграти чуткам, що курсують.

— Сідай мені на коліна. 

— Але я брудна. 

— Неважливо сідай.

— Тоді прошу мене вибачити

"Мені варто її більше годувати, вона занадто легка" подумав Віктор коли дівчина сіла на коліна.

— Як тебе звати?

— Лілі.

— Чому ти хотів взяти участь у церемонії? Дивлячись на твою мітку ти, мабуть, з залу вбивць. І здається ти не настільки талановита, щоб господар залу він не хотів тобою жертвувати. 

Запитав Віктор погладжуючи її шкіру де знаходилось тату павука, від чого дівчина здригнулась. Подібне тату ставили на кожного слугу. Та лише гравці знали, що воно ставиться за допомогою спеціального артефакту, що дозволяє господарю знати де знаходиться його слуга. і якщо потрібно ліквідувати. 

Дівчина трохи завагалася, а потім втупивши очі у сорочку Віктора почала.

— Господар залу вбивць, мав намір подарувати мене та моїх сестер своєму синові після церемонії. Тож я вирішила, якщо мені вдасть проникнути на церемонію й привернути увагу старійшин вони мені допоможуть. 

— Справді? Я не думаю. що служити сину господаря зали настільки погано, що хтось захоче ризикнути своїм життям. 

— Пан просто не знає характер сина господаря зали. Він знущався з мене та сестер під час тренувань, і я знаю, що якщо потраплю в його руки, то моє життя буде гіршим за смерть. Ти можеш побачити його, пане, він теж бере участь у церемонії. Подивись ось він там дивиться на тебе кинджалами. 

В словах Лілі він відчував брехню, та і як така недосвідчена дівчина могла від нього щось приховати, але він вирішив повірити поки що і подивився туди куди вона вказала. Його погляд зустрівся з шатеном, який самотньо сидів і не привертав жодної уваги до себе. Віктор підтвердив. що хлопець дійсно заслуговує свого титулу, і якби не його знання, він би ніколи не повірив, що той хоче його вбити. 

"Гай, Гай, а я і не очікував тебе тут зустріти"

Притягнувши Лілі до свого обличчя зробивши їх пози більш інтимними він з посмішкою почав говорити, наче наспівував їй на вушко солодкі слова. та насправді. 

— Господар залу вбивць повинен розуміти, що ця церемонія небезпечна. Я не думаю, що його син має достатньо чистий родовід, якщо взагалі його має. Чи справді він готовий пожертвувати ним заради шансу на кращий статус? Маючи свій статус він може легко його влаштувати як менеджера чи керівника. 

— Пане я теж так думала. Він єдиний син свого батька, дуже злий син свого батька. Багато моїх сестер постраждало від його знущань і розваг. Та я дещо знаю. 

— І що це?

— Одного разу коли він напився під час розваги з моєю сестрою...

— Зачекай розваги? Якщо пам'ять мене не підводить, то всі хто хоче пройти церемонію повинні зберігати чистоту. 

— Пан правий. Цей хлопець беріг чистоту на інстинктивному рівні, тож розважався він тортурами, та побиттям. І нещодавно моя сестра не витримала. Вона знала, що той збирається проходити церемонію і сказала, що такий хлопець повинен просто померти. І він це розкрив. З його слів, Господар залу дістав десь спеціальну пігулку. На щастя він тобі був настільки п'яний, що не пам'ятав про що говорив, наступного дня. І моя сестра змогла розповісти про це мені. Інакше ми були б мертві. 

— Пігулка? — сказав Віктор, поринувши у мовчання і думки. 

"До біса. Ось чого вони зрадили сім'ю. А тікали, мабуть, через те, що сім'я про це дізналась "

Він знав, що це за пігулка, просто не міг не знати. Недешева, що вартує зради, а ресурси легко може здобути майстер зали вбивць. Його погляд мимоволі впав на Гая, хоча він знав правду просто так не може звинувачувати їх без видимих доказів та й не потребував цього. А методів, щоб позбутись від мурах багато, Але це не означає, що зараз нічим зарадити не можна. Його погляд впав на Лілі й посмішка розповзлась на його обличчі. 

Віктор спрямував обличчя її обличчя в сторону Гая і почав нашіптувати наче диявол.

— Ти хочеш його смерті? 

— Я не смію, пане!

— Не бійся, згадай, все що він зробив тобі й твоїм сестрам. Мені просто потрібна твоя відповідь. Ти хочеш його смерті?

— Я ... Так.... Але я не смію, пане!

— Щоб там не було. Але зараз я тобі дещо розповім і тобі потрібно буде це виконати без жодних сумнівів.

— Так пане.

— Після початку церемонії, тобі потрібно буде зосередити всю увагу на ньому і тримай очі відкритими, буде нестерпно боляче, але ти повинна витримати. Пригадай весь біль, що він завдав тобі й твоїм сестрам. Але не більше ніж хвилину, бо це може вплинути й на твій ритуал. Після цього можеш зосередитись на своєму ритуалі. Пам'ятай не більше ніж хвилину, я не хочу втрати свою маленьку служку.