Розділ 02 : Сніданок

Віктор зайшов до їдальні і його погляд швидко пробіг по присутніх, його мати й мачухи зайняли свої місця біля вільного місця на чолі столу, окрім них були ще його молодша сестра, та двоє зведених братів. 

Перевівши дихання він почав привітання згідно з сімейними правилами.

— Вітаю першу мати, другу мати, третю мати. — його голос злегка тремтів, а обличчя мало нервовий вираз, в минулому він був боязким юнаком, а зараз він просто вдавав, щоб ніхто не помітив змін. 

— Вітаю, Вікторе, сідай поруч зі мною. Твій батько повинен скоро прийти. Це твій останній сніданок перед тим як ти станеш повноцінним членом сім'ї й покинеш цей дім. — сказала його мати Елена з ніжною  та трохи сумною посмішкою на обличчі. 

Хоча вона була лише другою дружиною, вона була улюбленицею батька, а двоє з її чотирьох дітей, вже покинули цей будинок і досягли чудових результатів, через що перша і третя дружини її недолюблювали, та нічого вдіяти не могли.

Зведені брати дивились на нього з презирством. Віктор знав, що вони і їх матері зневажають його. Якби не захист матері, вони б давно вже вигнали його через різні причини. Та після церемонії вона більше не зможе його захистити через сімейні правила, та й не потрібно, в нього є свої плани. 

Тільки но Віктор сів, двері відчинилися і до їдальні увійшов батько Теодор фон Вайзе фіолетове волосся і гарне обличчя, на якому не було й сліду старіння попри чималий вік. Зустріч з ним це надзвичайна рідкість і удача, для всіх його дітей. Теодор має багато справ і кхм наложниць кхм, щоб подбати. 

На крок позаду нього йшли Адель та Джордж його дворецький, надзвичайно вірний чоловік, що не раз рятував свого пана.А також в минулому, він не раз допомагав Віктору у його справах коли більшість відвернулись від нього. 

Коли Теодор зайшов до кімнати всі одразу встали, щоб привітати голову дома згідно з правилами.

— Ти готовий до сьогоднішньої церемонії, Вікторе? — спитав батько, сідаючи на чолі столу, тим самим даючи знак всім теж сісти.

— Так, батьку, — тихим голосом відповів Віктор, намагаючись показати як найменше профілю, нагадуючи собі, що він повинен приховувати свої зміни. 

— Чудово. Ми вирушимо до полудня. Незалежно від результату ти станеш дорослим, я сподіваюсь ти виправдаєш мої очікування. — хоча він так говорив, насправді він не мав жодних очікувань з того часу, як Віктор не зміг опанувати сімейне мистецтво, його однолітки в середньому досягали 4-го ступеня практики, до своєї церемонії. 
 
— Батьку, чи можете ви розповісти про церемонію? — запитав Джон один зі зведених братів, чия церемонія наступного року.

— Джоне. Не став запитання на які знаєш відповідь, церемонія це сімейна таємниця деталі якої ти дізнаєшся лише коли прийде твій час. — Кинувши на нього швидкий, але гострий погляд, від чого той сіпнувся. 

— Б-батьку, я лише турбуюсь, за свого брата. Чи не буде його життя в небезпеці? 

"Так в біса, турбуєшся про мене". Віктор знав, що його зведені брати й мачухи чекають його смерті.

— Ризик є завжди. Але чим більший ризик, тим більша винагорода. — коли він це казав, його погляд наче намагався втішити його другу дружину. 

— Батько хоче сказати, що братові може загрожувати небезпека? — продовжував Джон дивлячись на Віктора отруйними очима.

— Я казав, чим більший ризик, тим більша винагорода.

— Ти чув, брате? Може буде небезпечно, будь обережнішим.

Посмішка Джона майже не прикривала його істинних думок і ця "порада" була наповнена злобою більше ніж переживанням. Та Віктор відвернув погляд і направив його у свій сніданок, хоча йому плювати він грав роль наче переживає через слова брата. Сніданок почався у тиші.  

Після сніданку батько й син пішли до кабінету. Теодор сів за чорний стіл і жестом наказавши Віктору сісти почав розмову

— Ти виріс. Після церемонії ти станеш повноцінним членом фон Вайзе і тобі потрібно буде зробити все можливе, щоб не зганьбити наше ім'я. Твій брат і сестра досягли чудових результатів, у своїх церемоніях я не очікую від тебе нічого подібно, але обіцяй, що зробиш все, що у твоїх силах. 

— Т-так, батьку. 

— Всі сімейні правила, які ти вивчив досі, були створені не просто так. Це все того, щоб захистити таємницю настільки глибоку, що вона може похитнути основу світу. —   інтригуючи сказав Теодор дивлячись в очі Віктора, що намагався імітувати зацікавленість

— Таємниця, яка може похитнути основу світу? Це можливо?

— Ти не повіриш, але дійсно найкращий спосіб пояснити це... 

Теодор театрально понизив голос, щоб звернути увагу сина до нього і змусити його прислухатись до кожного слова. 

 — В нашому світі є правила відео ігор. 

— Правила відеоігор? 

Віктор хотів закотити очі, але зобразив здивоване і розгублене обличчя. 

— Наш предок, Ніколас фон Вайзе, відкрив цю істину під час експедиції на північ близько 600 років тому. Там у печері, він знайшов кулю, вона світилась блакитним світлом. Він вирішив до неї доторкнувся і перед ним з'явилась напівпрозора вуаль, на якій були написані слова незрозумілою мовою, але якось він зрозумів, що там було написано.

— І що ж там було написано? 

— А там було написано. Гравця, зареєстровано. В минулому б мені довелось пояснювати тобі значення цих слів, але з розвитком технологій й всім іграм, у що грав ти повинен це легко зрозуміти. 

Віктор вдавав, ніби сумнівається в розсудливості батька і гадає чи може старість вже почала даватись в знаки. У минулому він справді так думав, але тепер, він розуміє все набагато глибше і краще, ніж його батько. 

— Звичайно наш пращур не розумів, що означають ці слова, та розумів, який вплив і яку владу це може йому дати. повернувшись він заснував нашу сім'ю, щоб потім з подивом зрозуміти, існують інші подібні артефакти й знаходяться вони в руках інших.

— Інших? Це інші приховані сім'ї? — запитав Віктора, на що Теодор ствердно кивнув.