Розділ 8

Батьки розповідали мені, що вони повінчалися в маленькій церкві, коли втікали з дому Шарлот. Незважаючи на те, що їхній шлюб був законним, родина Шарлот все одно не визнає маму частиною сім'ї через те, що вона була просто прислугою. Через це всі члени роду, навіть сторонні, дали мені одне ім'я... Позашлюбна дитина Ліама! Реакція леді Сари мене навіть не здивувала.

Добре, що хоч їжа смачна. Бо на цьому столі, крім неї, все інше гниле.

— Граф чесно так сказав?

— Пане Фабіане, він такий несправедливий до мене.

Думаю, що через те, що в цьому шлюбі зацікавлені тільки ці двоє, інші не хочуть втручатися в розмову. Здається, герцогу до них немає ніякого діла.

І навіщо йому це? Що поганого в тому, що не женишся другий раз...? Чому герцог на мене так дивиться?

— Вівіан? Уроків у тебе ще немає, але я сподіваюся, що ти продовжуєш вчитися самостійно?

— Зараз я читаю літературу, яку мені ще раніше порекомендувала мадам Кларінда.

Чому він заговорив зі мною?

— Наприклад?

— "Географічні відкриття 1400 - 1700", "Географічна й економічна динаміка", "Історія Римської імперії". Окрім цього, я намагаюся вивчити "Криміналістичний кодекс" і розібратися в схемі нових податків.

Це все не для мого віку, але в майбутньому знадобиться.

— Видно, леді Вівіан де Шарлот дуже розумна. У вас немає гувернантки?

— Я звільнила її через один випадок.

— А! Навіть так! Діти віку леді Вівіан вчаться в академії, щоб контактувати з однолітками. Та й школи-пансіонати зараз дуже популярні.

— Пансіонати!?

— У вас немає причин зберігати дитину брата.

Хороша ідея, леді Саро! Школа-пансіонат дуже мені допоможе. Якщо подумати, то тут є ще одна людина, яка хоче позбавитися мене.

— Вільям, вислови свою думку про це.

— Що?

От ідіот! Вбити його мало.

— Герцог, я знаю, що ви дуже добра людина, а пан Ліам був дуже безтурботним... Будучи спадкоємцем, він втік з дому з якоюсь служницею, забувши про свій обов'язок.

Вона сиділа й посміхалася, а пан Фабіан аж подавився. Герцог був таким злим, здавалося, що він скоро загориться.

— Пані Саро.

— Пробачте, герцог, я кажу це, тому що мені дуже шкода. Якщо подумати, то Ліам не зробив нічого поганого, просто наївно повірив у кохання. Можливо, ця служниця була відьмою і звабила пана Ліама. Хто знає, може, Ліам і не батько дитини, можливо, якась жінка легкої поведінки знайшла собі чоловіка на стороні.

— Леді Саро.

— Та? Сподіваюся, ви вже пообідали. Думаю, вам варто вже повертатися.

— Герцог? За що?

— Я прошу вас негайно залишити наш будинок.

Герцога явно дуже розлютила леді Сара.

— Жозефіно, підготуй речі та карету пані.

— Герцог, я не хотіла образити...

— Якщо наші заручини розірвані, думаю, можна закінчити обід, батьку.

— РОЗІРВАНІ! Адже це така дрібниця, чому ви такий категоричний? Я ж правильно кажу, пане Фабіане?

Що це означає? В іншій ситуації він би й оком не повів. Не хоче, щоб інші принижували честь сім'ї?

— Що не говоріть, а вона все одно залишається донькою служниці!

— І мого старшого брата, Ліама де Шарлот. Та служниця, яку ви, леді Саро, так поливаєте брудом, — це любов всього його життя. Хай Рената і не аристократка, але вона більше схожа на леді з аристократичної сім'ї, ніж жінка, яка принижує члена сім'ї Шарлот, опираючись на тупі плітки.

— Вівіан, Вільям. Обід закінчено, повертайтеся до своїх кімнат, — мовив пан Фабіан із невдоволеним виразом обличчя.

— Вівіан, як твоя нога? — запитав герцог.

— Усе добре.

Що мені робити? Через мене герцог відмінив заручини. Я боюся підняти очі, пан Фабіан точно вб'є мене.

— Герцог...

Він взяв мене на руки і сказав: "Я віднесу тебе в кімнату".