Нове життя

Сьогодні Юля прокинулася раніше. Розглядаючи чоловіка поряд, вона посміхнулася. Хотілося провести по скроні рукою, прибрати волосся, яке падало на обличчя, поцілувати його. Та вона не хотіла його розбудити. Та і чи є в цьому сенс. Як він їй казав? Що переспавши з дівчиною, нічого ще їй не винен. Юля не хотіла чекати того моменту, коли почує від нього гостре слово чи глузливу підначку. Їй хотілося запам'ятати його таким, який він був учора. Залишити щасливі спогади, щоб гріли її самотніми вечорами.

Тихо вибравшись з дивана, Юля взяла свої речі, які й так вже були зібрані, ще від учора, після грабіжників. І тихо покинула квартиру. Ключі віддасть йому, як буде забирати кабріолет. Викликала таксі й відправилася до Антона. Їй не вистачило кілька гривень, та таксист пробачив. Навіть в такій ситуації їй було вкрай соромно й ніяково. Точно що жебрачка. В інші часи, вона навіть решту не забирала.

Було ще зарано. Юля знала, що поїзд прибуває тільки через дві години, та вона почекає його тут під дверми. Дівчина дуже боялася опинитися в незручному положенні, коли прокинеться Валерій. Вона не про що не шкодувала. Якби повернути все назад, то вона нічого б не змінювала.

Юля злегкодушніла. Їх кабріолет забрала Поля. Насправді Юля чекала, що Валерій їй зателефонує. Хоча б запитати як справи. Він не подзвонив, від того стало ще гірше. Тому попросила подругу забрати авто і передати ключі. Дівчина поділилася з Поліною своїми почуттями й розповіла про події останніх днів.

— Юлю, може час розробляти план зваблення цього Валерія? — Запропонувала Поля.
— Ні, Ласко. Одне діло, коли двоє один одному подобаються, але не можуть знайти вірних слів. І інше, коли хтось зневажає другого і вважає її пустою лялькою й дурепою. Це я про себе. Ну ти зрозуміла.

Хоча не втрималася і запитала у подруги, коли та повернулася, чи не запитував він про неї.

— Ні, просто обмінялися ключамі й  він пішов, — відповіла Поліна, а Юлю стиснула туга.

Та життя продовжується і ніхто, ще не вмирав від любовних негараздів, то ж Юля починала нове життя.

Вона продала свій кабріолет і купила підтриману Шкоду. Переїхала жити у квартиру Поліни, яка тепер жила з Антоном і почала працювати. Не все відразу виходило в неї. Та Юлька й справді старалася. Іноді від невдач тихенько плакала, але наполегливо працювала, навіть Полі не розповідала і не жалілась. Стомленою приходила додому і не витрачаючи час на бідкання, спала без задніх ніг.

Потихеньку вона влилася в колектив і в інший, незвичний їй, ритм життя. Почав з'являтися час на відпочинок і в такі хвилини Юля з сумною посмішкою згадувала Валерія. Кілька разів вона хотіла йому подзвонити сама, та стримувалася. Одного разу взявши в руки телефон і вже набравшись сміливості, дівчина поглянула на своє відображення у дзеркалі. Вона раптом зрозуміла, що змінилася. Юля втратила колишній лоск. Ні, вона залишалася гарненькою, однак стомленою, під очима залягли чорні кола, шкіра потребувала доглядових процедур, час давно до перукаря. Добре що Юля ніколи не фарбувала волосся, хоч і була спокуса. Бо ситуація могла бути гіршою. Зараз її довге каштанове волосся втратило блиск і шовковистість, кінчики були посічені, та хоч було одного кольору. З цим треба було щось робити.

Звичайно тепер Юля не мала тих можливостей, які були в неї раніше. Та все ж таки вона не зовсім копійки заробляла. Юля поновила ранкові пробіжки, хоч і без басейну і залу з особистим тренером, обрізала волосся і вибралася до косметолога. З тугою за минулим оглянула себе в дзеркалі, вже краще, та все одно вона була вже не тією зніженою, випещеною панянкою.

Можливо тому Юля обірвала усі свої зв'язки з минулими знайомими, хоча їй все ж таки довелося зустрітися з Ларою. І хто б міг подумати, що зустріч відбудеться у звичайній кондитерській. Юля поспішала на день народження співробітниці, та хотіла купити тортик. Вже покидаючи магазин зіткнулася з Ларою, яка павою заходила за ласощами.

— Які люди! — Вигукнула колишня подруга, — і без охорони! Ой, чого це я. Тобі ж тепер охорона не потрібна.
— Привіт, Ларо. Вибач, я поспішаю, тож не маю часу з тобою теревенити.
— А ти змінилася. І, — скривилася, — не в кращу сторону. Що бракує грошей жити на широку ногу?
— Бувай, Ларо, — не було сенсу вислуховувати її.

Усю дорогу Юля дивувалася, як вона раніше не помічала надмірності, пихатості і душевної мізерності Лари.
І справді, що не робиться, то на краще, принаймні, в цьому випадку.

З батьком Юля не спілкувалася, Антон теж з ним розсварився. А ще у Юлії з'явився залицяльник.

Петро працював в ІТ відділі. Він налаштовував Юлі комп'ютер і запросив її на побачення. Дівчина відмовилася, та Петро не полишив спроби завоювати не прихильну до нього дівчину. Раз у раз він з'являвся перед нею, при різних обставинах, навіть допоміг з машиною, коли вранці поспішаючи на роботу, Юля просто заглухла. Вона в цей момент звісно згадала Валерія. Та перед нею з'явився рятівник в особі Петра. Він підвіз її на роботу і пізніше відігнав машину на ремонт. З жевріючою надією вона запитала, на яке СТО відправиться її автомобіль, і надія згасла, коли чоловік сказав про "Драйв", яка обслуговувала по контракту автомобілі й техніку "Тірбуду", компанії Тірченка молодшого.

— Юлечко, сьогодні заберу твою машину, — порадував її Петро, — будеш вже на колесах. Може відсвяткуємо?
— Може, — посміхнулася йому Юля. Їй не хотілося давати йому надію, проте було не зручно, він стільки для неї зробив, — але я сама заберу машину. А потім десь посидимо.

Хіба міг Петро встояти перед посмішкою своєї феї, так він про себе її називав.

Юля приїхала на "Драйв", забрала свою машину і відправилася додому переодягнутися в більш доречне вбрання для побачення. Та до місця, де мала зустрітися з Петром не доїхала. Шкода, кілька разів смикнувшись, знову заглохла.

— Дідько! Та щоб вам безрукі солодко жилося, — злилася дівчина, — ну я вам зараз покажу.