Примирення

Косинський молодший особисто вирішив поговорити з Юлею. Спочатку по дружньому питав як справи, потім намагався втлумачити їй в голову, що вона робить дурниці. А як і це не допомогло, почав відкрито знущатися.

— Давай ти не будеш лопати комедію. Зараз береш свої речі і їдеш до батька, або можеш відразу до мене, — вже хрипів від злоби в телефон Косинський, — вже твої викрутаси усім набридли.
— То чого ти тоді мені дзвониш? Займайся тим, що тобі не набридло.
— Ти зовсім тупа чи як? Нам потрібен цей шлюб і з'єднання наших компаній!
— Кому нам? Особисто мені не потрібно, ані цей шлюб, ані з'єднання ВАШИХ компаній! — Кричала у відповідь Юля.
— Ваших? Он як, ти ж без татусевих грошей ніхто! Жебрачка!
— Олексію, я краще буду ніхто без батькових грошей, ані ж ніхто поряд з тобою.
— Це в тобі образа на мене так говорить. Господи, Юлю, цей жарт далеко в минулому. Ми ж були підлітками. Я був трохи неправий, занесло мене, ну з ким не буває.
— Зі мною так не буває.
— Слухай, я вже втомився тебе вмовляти. Ти хочеш, щоб ми зробили тобі такі умови і ти на колінах обдертих до мене повзла?

Телефон з Юліних рук забрав Валера.

— А тепер слухай сюди, недоумок. Якщо ти не полишиш її у спокою, то я зроблю все для того, щоб ти на обдертих колінах благав у неї вибачення.
— Ти хто такий? — Почула Юля з того боку.
— Ти мене сподіваюся почув? Бо більше не повторюватиму! — Відключився.

— Дякую, — Юлька з захватом подивилася на свого заступника.
— Нема за що. Чого ти взагалі стала відповідати на його дзвінок?
— Я не знала, що то він, — пояснила.
— Про яку історію він казав? — Запитав Валерій.
— Ти про що?
— Про жарт на який ти ображаєшся..
— Я не буду розповідати.
— Ну як хочеш, — Юля відчула, як він знову замикається і намагаючись врятувати ті хвилини спокою й щирості запропонувала.
— Давай, щоб по чесному, я тобі розповідаю все, що тебе цікавить, а ти мені те, що мене. Згода?
— Згода, — Валерій Дуб посміхнувся.
— Ще ми як були підлітками, Косинський зі своїми посіпаками посперечалися на мене. Мов він звабить мене за тиждень.
— І? — Нетерпляче запитав співрозмовник.
— І в нього нічого не вийшло. Він звичайно докладав зусиль і трохи мені подобався. Гарно залицявся, був дуже галантним кавалером, але я була занадто юною і побоювалася близькості. Час спливав, він був надто нетерплячий, почав зриватися. Це мене трохи остудило, показуючи його справжнє обличчя. За тиждень він нічого не досяг, тому сфабрикував факти, десь зробив фото і виклав їх як доказ. Знаєш, що найбільш образливе? — Поглянула в очі чоловіку, -- він вийшов сухим з усієї цієї історії. Вже пізніше батько аргументував, що я довела хлопця, а він був так сильно в мене закоханий. Нещасна жертва. Та я знаю, що з себе представляє Олексій Коса, так його кличуть. Це зараз він усе так обставив, а раніше повністю все заперечував і називав мене шльондрою, тикав пальцем і знущався, не втрачав жодного шансу, щоб поглузувати. Та час розставив все на свої місця.
— А як Антон відреагував?
— Антон вчився в Англії, та й відносини в нас були занадто прохолодними. Я взагалі була самотньою дитиною. Мене і на атракціони, і на морозиво нянька водила. Та ти не хвилюйся. Я не залишилася в боргу. І Косинському довелося заткнутися. Але іноді про його збочення доходять чутки. Правда це чи ні, я не беруся судити. Та в будь-якому разі, я не збираюся заміж за нього. Такі справи. Твоя черга.
— Зрозуміло, — протягнув Валерій, роздивляючи по новому дівчину, — Що ти хочеш знати?
— Ти був одружений?
— А ну так, ти ж вважала що я самозакоханий бубирь, — сміється.
— Полиш, будь ласка, мені й так соромно.
— Якщо соромно, то вже добре. Все мовчу, — підняв в гору руки в знак примирення, — я був одружений п'ять років. В потім вона від мене пішла до Косинського.
— Що?!
— Заспокойся. До старшого.
— Але ж старший Косинський одружений?
— Так, але хіба це заважає тримати коханку. Він їй там багато чого наобіцяв. Коли Анжела зрозуміла, що не отримає від нього обіцяне, спробувала повернутися, я не прийняв її вибачення. Ми розлучилися, вона вимагає половину усього. Я продав квартиру, магазин, тепер ще їй хочеться СТО. І схоже, що вона направила сюди злодіїв, бо знає, що гроші від магазину в мене, я ще не встиг перевести їй її частку. Та якщо доведуть, що вона навела на мене грабіжників, то моя колишня і не отримає вже їх.
— А ця квартира?
— Я її винаймаю. Насправді крім СТО більше в мене нічого не залишилося, — розвів руками Валера.
— Вибач, будь ласка, я стільки всього тобі наговорила. Та й ти не стримувався. В мене як і в тебе не найкращі часи. В мене взагалі нічого немає, навіть подруг. Вони відмовилися від мене. Один Антон залишився. Я нічого не вмію, ніколи не працювала. І не уявляю, що далі робити, а ще ти тикаєш мене всюди носом, глузуєш з мене. Знаєш, для того, хто так жив постійно не зрозуміти мене. Вони не знають, як може бути інакше, а я знаю. І мені від того ще гірше. Це як людина з вадами. У тих в кого вони від народження, пристосовуються і живуть з ними повноцінно, а тим хто їх отримав пізніше, дуже важко пристосуватися, бо вони знають як без цих вад жити. Тільки сильні духом віднайдуть радість і наснагу. Я не така! Я не знаю, як я буду далі, не розумію і навіть не бачу себе іншою. Як би я себе не підтримувала і не розказувала собі, що я справлюсь. Насправді я не вірю в це. Мені хочеться забитися десь в куток і перечекати ці часи. І я не така вже й дурепа, чудово розумію, що саме нічого не стане на місця, — важко зітхнувши підняла очі повні сліз на Валеру. Він уважно слухав, не перебивав і на обличчі не було глузливих посмішок. — От ти що можеш порадити?
— Ну, по-перше, не вішати свого носа, — легенько клацнув по дівочому носику, — а по-друге, пішли їсти морозиво і на атракціони, не все ж з нянькою на них ходити.

Якби хтось запитав у Юлі, про найщасливіші моменти у її житті, то вона не роздумуючи назвала б саме ці. Найсмачніше морозиво, найстрашніші й найзахопливіші атракціони й такий бажаний чоловік поряд. Вони немов діти розважалися, дуріли. І цілком природними й правильними виявилися поцілунки та обійми, і продовження вечора пестощами, пристрасними дотиками і взаємними насолодами. Все було таким гармонійним, вірним, що не викликало сумнівів і заперечень. І вже засинаючи, Валерій подумав, що схоже вона мала рацію, коли казала, що в нього спермотоксикоз, бо йому було мало.