Грабіжники

Жарко було Валерію цієї ночі. Ох і жарко. Юлія спала неспокійно. Крутилася, щось бурмотіла і все обнімала його. Він чесно спочатку відкидав її руки й ноги. Та раз у раз вона знову заявляла права на його тіло. Йому по чоловічому було скрутно. Щоб він про неї не думав і якби вона його не дратувала, та його тіло вимагало цієї дівчини й негайно.

Промучившись всю ніч, він піднявся раніше звичного. Сонце вже піднялося, тож і він вирішив не залежуватися. Прийняв прохолодний душ, зварив собі кави, вийшов з нею на балкон. Місто ще спало. Навкруги стояла тиша, тільки пташки цвірінькали та двірничиха мела.

Валерій Дуб роздумував, як йому розв'язувати ті проблеми, які в нього з'явилися після розлучення. Вирисовувалося щось зовсім нерадісне. Анжела вимагала частину від СТО, ділитися ним він не збирався. Вже й так продав свій магазин з автозапчастинами. А от СТО продавати — це втратити не тільки роками збудований бізнес, це як втратити щось рідне і вкрай важливе. І що прикро, це стерво ніяк не заспокоїться. У Валерія з'являлося відчуття, що вона просто вирішила його з сумою по світу пустити.

Юля прокинулася, від гучного грюкання балконними дверима. Розплющила очі. Валерій їй посміхнувся, вже надто мило вона виглядала. Волосся скуйовджене, лице пом'яте, очі розгублені, пухкі губи надуті. Вона така викликала в ньому відчуття домашнього затишку.

— Ти куди? — Запитала дівчина.
— І тобі доброго ранку. Я на роботу.
— Ще так рано.
— Ти можеш спати, — сказав чоловік, направляючись до вхідних дверей.
— Так... добре, бо я всю ніч не спала, — почувши таке зізнання, Валерій повернувся до кімнати.
— Чому? — Зацікавився він.
— Ти так хропів, що досі барабанні перетинки дрижать, — господар квартири аж рот відкрив від такого звинувачення.
— Ну принаймні, я не псую повітря у квартирі пукаючи, як деякі панянки, любительки рожевого.
— Ага, — сказала Юля зручно вмощуючись, сподіваючись ще поспати, поки сон йшов. — Що?! Що ти сказав?! Я не пукаю?!

Та Валерій сміючись, вже покинув квартиру.

— От брехло! Ааа! Вбити його мало! — Безсильна злоба кипіла в ній. Їй хотілося наговорити якоїсь гидоти, та винуватця вже не було поряд. І, як на зло, сон як рукою зняло.

Провалившись деякий час у ліжку, Юля все ж таки встала. Насправді вона і не звикла вилежуватися до обіду. Дівчина була ранньою пташкою. Зранку обов'язкова пробіжка, басейн, а потім процедури краси. Ох і потовстіє вона з таким режимом. Хоча з чого товстіти. Вчора останні яйця засмажила. А цей нахаба що, голодний пішов на роботу? Соромно стало Юлі. Але є вихід. Вона швидко привела себе до ладу і знайшовши запасні ключі на гачку вішалки в коридорі, вискочила з квартири.

Спускаючись стикнулася з двома чоловіками, один з яких перекрив дорогу.

— Привіт, лялечко! Познайомимося?

Юля тільки хотіла відправити його по одному усім відомому маршруту, та другий чоловік, геть схожий на Гарика Сукачова, заступився за дівчину.

— Костян, облиш дівчину! — Штурхнув свого товариша,- тобі немає чим зайнятися?
— Та ти чого? Диви яка краля? Я ж просто познайомитися хотів, позалицятися? — Чула вже вище, спускаючись сходами.

Юлька весело крокувала з магазину. Вона хоч і витратила майже усі гроші, проте купила і на сніданок, і на обід харчів: яйця, хліб, трохи ковбаси й баночку улюблених оливок. Повністю задоволена собою, дівчина підіймалася сходами, перед дверима стала як вкопана. Вона що, забула зачинити двері? Тихо підійшовши до дверей, почула якесь копошіння всередині. Швидко дістала телефон і написала Валерію повідомлення. Дзвонити не стала, боялася, що її почують. Вимкнувши звук на телефоні, тихо прочинила двері.

— Глянь ще на кухні. Гроші мають десь бути.
— Нема тут нічого.
— В крупах глянь, — чулося з кімнати.
— Немає тут ніяких круп.
— В туалеті в бачку поглянь і під ванною. Може в брудній білизні. О, так в нього якась краля з'явилася!
— Яка? — Юля побачила як від кухні до кімнати пройшов чоловік. Вона впізнала його, це той самий, який чіплявся до неї на сходах.
— Звідки я знаю яка. Тут жіночі речі. А вона сказала, що він сам. Могли б нарватися з тобою.
— Сука.
— Це точно! Я б собі таке стерво б не хотів поряд мати, хоча гарна сучка. О, та тут коштовності є.

В цей момент Юлю переклинило. Це її коштовності. Тільки її й вона не збиралася з ними розлучатися. Їх вона любила навіть більше, аніж рожевий колір. Кожна з них, кожна, була куплена нею особисто. Юля дуже прискіпливо підходила до вибору прикрас. Могла довго полювати за уподобаною ювеліркою. Їх було не дуже багато, як для такої дівчини, але всі вони були улюблені.

Юлька заскочила у квартиру.

— Ану поклади на місце! — Кричала забігши до кімнати, до смерті перелякавши злодіїв.

Розмахуючи пакетом, заїхала по пиці, тому, що хотів познайомитися. Яйця гучно чвакнули. Чоловік похитнувся і впав, його товариш кинувся на Юльку. Вона у відповідь кинула в нього пакетом, розвернулася і кинулася до вхідних дверей. Краєм ока охопила обличчя злодія, по якому стікали яйця, банка з оливками й ковбаса лежали на підлозі. Зловтішатися не було часу, від страху виділився такий адреналін, що Дівчина ще примудрилася сміятися. Злодій наздоганяв. Схопив, як Юля вже як відкрила двері. Зовні стояв Валерій і поліція. Юля видихнула з полегшенням. І справді чоловік її відпустив. Але тепер Валерій її схопив.

— З тобою все добре? — Перше що він запитав оглядаючи її.

Серце страшенно калатало і навіть не збиралося заспокоюватися. Від адреналіну і від того, як він зараз за неї хвилювався. Та наступної хвилини, Дуб все зіпсував.

— Ти чим думала, коли полізла у квартиру?! Я ж тобі написав, щоб не сунулася. В тебе в голові мізки є?! — Почав кричати.
— Не гримай на мене!
— Я перепрошую,- пролунало поряд, — мені треба поставити вам кілька питань.

Поліціянт врятував їх від ще однієї сварки.