Негостинний господар

Валерій знову на себе сердився. Він їхав до свого СТО. Позаду Романич на кабріолеті цієї Тірченко, а в салоні сиділа його мігрень, тримаючи на колінах рожеву перуку.

Побачивши її з рожевим волоссям, ледь не втратив мову. Він не відразу зрозумів, що то перука, надто якісною вже вона була. І вже точно не знав чи сміятися, чи плакати від абсурду такого вигляду. Хотілося їй сказати, що він пожартував, коли сказав, що їй треба перефарбуватися. От що за тупа істота ця дівчина. Їй би білявкою бути, щоб відповідати своєму IQ. І крутилося на язику, та вирішив змовчати, бо чого доброго й справді піде перефарбовуватися.

Вона сама йому зателефонувала і попросила забрати машину, відразу сказала, що без бензину. Ну а хіба могло бути інакше? Вона втрапила в ситуацію, коли забула заправитися, як і зі страховкою. А тепер треба хтось, хто витягне її з лайна. Зовсім безрука і безголова. Їй би ще з нянькою сидіти, а не керувати такою машиною. Валерій так їй усе й сказав. Що дивне, вона не стала відпиралися, оправдовуватися чи огризатися, а прийняла всі його зауваження. У чоловіка просто не залишилося аргументів, щоб відмовити. Єдина була його умова, щоб вона зняла це неподобство зі своєї голови.

— Куди тебе відвезти?

Юля поглянула на нього очима побитої собаки так, що всередині чоловіка щось занило.

— Є два варіанти... Диван у тебе на СТО, — у Валери задерло в горлі від такої заяви, і він спробував проштовхнути ком, — Господи! Я не про те, що ти подумав.

— Ти знаєш, про що я думаю?
— Здогадуюсь, — сумно промовила Юлька,- я не вішаюся на тебе і не пропоную себе. Мені й справді нікуди діватися. Антон приїде тільки післязавтра. У мене є тільки 500 гривень.
— Не густо.
— Я не буду заважати, в день мене не буде, я просто переночую дві ночі.
— А другий варіант?
— Другий варіант це Косинський, — ледь не плаче.
— Хто?!
— Це той, за кого мене збирається віддати батько.
— Це той самий Косинський, про якого я думаю? — Нервово запитав чоловік.
— Ну з твоєї реакції виходить, що так. Тільки не треба мені зараз розповідати, що це ідеальна для мене пара і така чудова партія. Я вже наслухалася.

Валерій лише хмикнув і повернув всю свою увагу на дорогу. Насправді в голові крутилися думки й добре, що Юлька не підозрювала про те, що планував зробити співбесідник. Бо в голові його були думки про помсту родині, яка зруйнувала його життя.

— То що скажеш, можна переночувати у тебе в гаражі?
— Гараж не місце для зніжених дівчат. Залишишся на два дні в мене.
— Є, ні. Я до тебе не поїду.
— Та здалася ти мені. Я взагалі на дух не переношу придуркуватих дівах. Я вже казав, що такі як ти мені не цікаві. Не хочеш, як хочеш. Другий раз не пропонуватиму.
— Я згодна.
— В мене дві умови, — виставив відразу він. -Перша, ніяких рожевих перук. Друга, ти ці дні виконуєш домашні справи. Не дивись так на мене. Я не збираюся тебе за дарма годувати і обслуговувати тебе.Прислуги в мене не має. Їсти приготуєш сама і за собою прибереш.
— Добре.

Житло Валерія важко було назвати квартирою. Тільки й житло й підходило. Ні, тут не було брудно чи накурено. Одна кімната, суміжний санвузол і маленька кухня квадратів п'ять - шість. Стіни просто пофарбовані, мінімум меблів і звичайно зовсім не було усіляких затишних дрібничок. Юлька скривилася, до такого вона взагалі не звикла.

— Не хороми? — Жартома запитав Валерій, -якщо тобі не подобається, то бокс номер три у твоєму розпорядженні.
— Де ми розмістимося вдвох? — Відповіла питанням на питання.
— Диван в мене великий. Ти слава Богу не тітка стокілограмова.
— Дякую, звісно за такі лестиві слова. Проте ти стокілограмовий дядько.
— Я сплю спокійно, бо в мене совість чиста. Тож не переживай. Вкладемося.
— Ну тобі видніше. Твій диван,-- з сарказмом промовила дівчина, -- маєш досвід.
— Маю, — з викликом поглянув на неї.

Юля не стала продовжувати, бо було неприємно уявляти його з дівками на цьому дивані.

— Речі можеш тут скласти, -- вказав на напівпорожню шафу.

Потім зовсім не соромлячись, знав футболку, взяв чисту і пішов у душ. Юля при цьому проводжала його поглядом. Що тут критися, він був привабливим чоловіком. Не те щоб вона впала до його ніг, та його спина з м'язами, які рухалися разом з його руками не залишили б байдужими любителів прекрасного. Так вона собі казала. А взагалі він зовсім нечемний господар. Міг би запропонувати їй піти першою в душ, в неї був такий важкий день сьогодні.

— Що ти там бурмочеш? — Почулося від дверей.
— Кажу, що тебе зовсім не вчили манер. Ти б як чоловік і господар дому, міг запропонувати спочатку гості освіжитися.
— А спинку тобі не потерти?

Юля обернулася й уважно глянула на чоловіка.

— Ні, — витримавши паузу, спокійно йому відповіла

— Їсти хочеться, — зізналася дівчина, вийшовши з душу.
— Ну, приготуй щось, — байдуже відізвався від балкона Валерій.

Юля дивилася в холодильник як на "Чорний квадрат" Малевича. Ніби все розуміє, нічого дивного, холодильник як холодильник, і навіть щось в ньому є, та от що з цього виходить і як бути з тим, що вона в тому холодильнику бачить, — дівчина ніяк не могла второпати. Звикла, що кухар, якого батько привіз з Італії, в холодильнику залишав вже готові холодні закуски про всяк випадок. А от в цьому холодильнику нічого схожого не було.

Ні вона не була зовсім вже немічною. У Юльки була Поля, яка зростала в інших, простіших умовах. В них і кухаря не було, самі готували. Як жарять яйця, Юля вже напевне бачила. Тож поставивши петельною на плиту, налила масла і набила яєць. Повністю задоволена проробленою роботою, пританцьовуючи наклала яєчню на тарілки. Валерій стояв у дверях і посміхався.

— Пахне смачно.
— То ж чого ще не за столом?- Радісно запитала вона, сідаючи до столу.

Дівчина вже радісно в думках потирала долоньки, смакуючи й передчуваючи, як Валерій з апетитом їстиме і нахвалюватиме їх кулінарні здібності. " От хто молодець? Я молодець!"