Образи

Юля відривалася. Це було постійне й улюблене місце компанії дівчини. Тут завжди були ті, хто її пригостить, ті, хто відпочине її коштом, та й в борг відпочити теж можна, бо хто ж не знає Юлію Ігорівну Тірченко у цьому клубі. Тут і щось більш серйозне ніж алкоголь отримати не складало труднощів. Молодь в її компанії частенько вживала. І посміювалися з неї, що вона старомодна і занудна в цьому плані. Та Юля хоч і була латентною білявкою і зовсім необтяжена думками, та все ж на щастя не зовсім дурепа. І мала деякі принципи: ніякого курева, наркотиків і не спати з першим ліпшим. А так жодних заборон і обмежень, і якщо гуляти, то гуляти.

А сьогодні вона знімала стрес, тож занадто багато, було не про неї. П'яно переставлявши стомлені від танців і чомусь вже не твердих, ногах Дівчина зайшла до вбиральні. У дзеркалі відображувалася гарненька шатенка. Принаймні, вона завжди такою себе вважала. Рожевий топ обрисовував дуже жіночі форми й любуючись собою, Юля думала, що вона не заслуговує такого до себе відношення з яким стикнулася сьогодні. Що з цим чуваком не так? Зазвичай тільки варто їй посміхнуться, надути губи й світ починає вертатися навколо неї. Юлю це більш ніж влаштовувало. А тут? Та він просто хам і грубіян. А вона зовсім не тупа і не лялька Барбі. Хоча що такого поганого у ляльці Барбі? Та що він розуміє в красі?! Правильно, нічогісінько. Ото нехай і копирсається у своїх машинах. А в неї й так достатньо кавалерів і захоплених чоловіків поряд. Потім, згадавши слова батька, так стало гірко, так себе шкода, що, як прийшла думка в гарненьку голову, не гріх і поплакати. Саме в цей момент задзвонив телефон.

— Вибач, що пізно...
— В самий раз, — хіхікаючи відповіла дівчина.

Валера добре знав клуб "Staccato". Були часи, коли він і сам там зависав. То ж на місці був за п'ятнадцять хвилин. Дівчину шукати не довелося, вона вже чекала на нього біля входу, точніше сказати, підпирала стінку. Знову в рожевому. Чоловік скривився. Коли він зателефонував їй, щоб перепросити за свій тон і забрати її кабріолет, сам не очікував, що приїде її забирати. От вертихвістка.

Після того, як вона ображена поїхала з його СТО, він мав довгу розмову з її братом.

— Валеро, ти будь з нею трохи м'якше і не звертай увагу на її вибрики. Я розумію, що ти думаєш. Вона своєрідна, інфантильна, трохи егоїстична, проте добра, щира і загалом непогана дівчина.
— Друже, це важко, вибач. Та я спробую.
— Вона швидко відходить, побіситься, а вже за мить заспокоюється. В мене до тебе буде ще ділова пропозиція. Як приїду обговоримо. Ну бувай.

Антон відключився, а Валера замислився. Він не вмів перший йти на примирення і, чесно кажучи, не хотів. Та машину треба було забрати, раз пообіцяв хорошій людині. Поглянув на годинник. Вже запізно, мабуть. Краще завтра зранку, а потім смикнув його нечистий і чоловік зателефонував, розмірковуючи, що в такий час вищий прошарок суспільства тільки прокидається.

— Сідай,— кинув дівчині.

Вона нетверезою ходою підійшла до авто.

— Не джентльмен ти, Валеро, навіть дверцята дівчині не відкрив, — зауважила.
— А ти не зовсім леді, — повернув їй, — леді так не напиваються.
— Багато ти про леді знаєш, задавако. Може в леді горе.
— Ніготь зламався? — Співчутливо запитав чоловік.
— Дурень, — буркнула.
— Можливо... але зауваж, що маю вищу освіту, не куплену, — зробив акцент на слові, — маю свій бізнес. І мені ніхто нічого не подарував.
— Бізнес? Це не бізнес! Це самозайнятість! Ти на свої руки поглянь.
— А це до речі виключно твоя вина, що мені довелося особисто копирсатися в мерині клієнта, — було неприємно від її слів. — Куди тебе везти?

Юля мовчала, тож відволікаючись від дороги, подивився на дівчину. Вона відвернулася до вікна, та у відображенні було видно, що по щоках течуть сльози.

— Що?! Таак, — протягнув чоловік і зупинив авто. — Юлю, що сталося? Я тебе просто запитав, куди везти, а ти розводиш тут болото.
— Ти чурбан бездушний!
— Приїхали. В тебе з головою все добре?! — Не витримав чоловік.
— Мені не має куди їхати, — спокійно відповіла дівчина, — те місце, яке я вважала домом, сьогодні стало чужим. Пригости мене кавою.
— Слухай, я все розумію. Я пішов тобі назустріч і навіть забрав з клубу, та кава то вже занадто. Та мені немає часу її пити. Ще машина не зроблена, а завтра її віддавати клієнту. — Роздратовано говорив чоловік і здавалося, що ще трохи й він почне кричати.

І знову так сталося, що він незчувся, як вона вже сиділа на диванчику в боксі, де він ремонтував мерин і пила каву. Любителька рожевого розповіла йому про бажання батька віддати її заміж за нелюбого. Та Валерія Дуба це взагалі не хвилювало. Теж проблеми.

Плюнувши й переставши злитися на себе, пішов переодягалися. Повернувшись застав сплячу дівчину, яка звернулася калачиком на дивані та вже солодко спала, навіть її пухнасті вії не ворушилися. Стомлено потерши обличчя, взяв свою вітрівку і вкрив дівчину. У самого ще тьма роботи.

Машина була повністю готова.

"Як новенька", — задоволено подумав чоловік. Годинник вказував п'яту ранку. Спати нема сенсу вкладатися. Тож душ і кава, а потім цілодобова бургерна. Проходячи повз диван, аж загальмував. Юлька лежала на спині, розкинувши руки у різні сторони. Топ задерся під груди, відкриваючи оголений живіт, який прикував погляд Валери. Потім чоловік поглянув вище й усміхнувся, споглядаючи відкритий рот, з якого котилася крапля слини.

— Можеш бути людиною, — сказав сам до себе і посміхаючись відправився приводити себе до ладу.

Валерій стояв у кімнаті, яка суміщала вхід у душ і туалет та витирав мокре волосся. Двері відчинилися і до кімнати заскочила Юля. Побачивши оголеного чоловіка, вона заціпеніла, але очі ковзнули по підтягнутому тілу і застигли на чоловічому дітородному органі.

— Чорт, — розгублено промовив хазяїн СТО, але прикриватися не став.