Проблеми

Юлія Тірченко в'їхала на подвір'я СТО. Як виявилося, тут був не один відсік, а на подвір'ї пусто. Дівчина трохи розгубилася, бо не уявляла, що їй робити далі. Воно то краще поїхати в офіційне представництво Peugeot. Та сталося відразу кілька непорозумінь. По-перше, Юля прострочила каско. По-друге, батько був не в гуморі й чогось накричав на дівчину, відмовивши віршувати її проблеми. Проблеми росли як на грибах і треба було терміново щось вирішувати. В цьому випадку вона була винна. І з тим чоловіком треба домовлятися, а грошей не має. Ніяке страхування нічого не покриє. До матері не вдалося додзвонитися, та дівчина на неї й не розраховувала. Тож звернулася до старшого брата.

— Юлько, тобі вже час братися за голову. Тобі вже двадцять сім, а в тебе крім купленого диплома, машини, яку ти розбила і шмаття більше нічого немає.
— Ти натякаєш, що мені треба йти на роботу? — З відчаєм в голосі запитала дівчина.
— Хоча б знайди якусь справу по душі, хобі зрештою.
— Антоне, яке хобі? В мене на рахунках пусто. Батько останнього місяця не перевів мені, як зазвичай. А я все витратила.
— Отже, він щось замислив, бо я не чув, щоб у нього справи кепсько йшли.
— От знаєш, мене менш за все це зараз хвилює. В мене немає страхового поліса і не має грошей! А те, що в батька геть не цікаво.
— А дарма. По-перше, якщо батько збанкрутіє, тобі доведеться звикати зовсім без грошей. ЗОВСІМ, — зробив акцент, протягуючи літери. — Я не буду тебе забезпечувати. І відразу відповім на твій ймовірний шантаж. Я тебе люблю, але я не наймався тебе годувати до кінця свого чи твого життя. Тим паче, що в мене скоро буде своя сім'я. Та все ж таки допоможу цього разу.
— А що значить своя сім'я? Ти вирішив одружитися? — З нетерпінням перервала брата.
— Мала, я знаю про твій план звести нас з Поліною. Я тобі дуже вдячний, в тебе все вийшло, — потім довелося чекати поки Юля перепищить від радості, вислухати всі її "ура" і "хто молодець? Юлька молодець", а вже потім продовжив. - Запиши адресу СТО, скажеш, що від мене. Зробиш свою машину і подзвониш тому чуваку, нехай свою тачку теж туди підганяє. Якщо він на зустріч не піде з ремонтом, тоді вже оплачу йому. Зрозуміло?
— Зрозуміла. Дякую. Ти найкращий брат у світі! — Раділа Юлька. І не зрозуміло що її тішило більше: те, що вдасться вирішити питання з аварією, чи що її план зі зваблення брата вдався.

Тож тепер вона стояла на подвір'ї того самого СТО і розмірковувала, як бути далі. Раптом в одному з відсіку відкрилися непримітні металеві двері. З них вийшов високий чоловік, одягнений у робочий одяг. Юля теж поспішила вийти, поки він не пішов геть.

— Ви до нас? — Запитав.
— Я не знаю, — посміхнулася, — мені Вашу адресу дав мій брат Антон. Сказав, що мені у вас допоможуть.
— Зараз розберемося. Йдіть за мною, — Юлька радісно поцокала каблуками за цим таким ввічливим чоловіком, який, як думала сама Юля, вирішить усі її проблеми.
— Шеф! — Гукнув майстер, у відповідь почулося брязкання металу.
— Ну що? — Почулося невдовзі.
— Тут до нас панянка завітала. Каже, що по рекомендації.
— Юля?
— Так,— сказала дівчина й вийшла за спини чоловіка.

Навпроти неї, витираючи об ганчірку руки, стояв той самий Дуб Валерій Константинович. Подовжене світле волосся ховалося під банданою. А сірі очі метали в дівчину блискавки.

— Таак, — сердито протягнув він,— оце так зустріч. То ти по рекомендації Антона? Дружина?
— Сестра, — тихо промовила Юля.
— Сестра... Ну пішли, сестро, обговоримо все. Отже, страхового поліса в тебе не має? — Він дивився, як ця шатенка махає головою. — І що тепер робитимемо? Ні, воно зрозуміло, що гарна людина за тебе попросила і я не зможу відмовити.
— Антон заплатить за ремонт і моєї, і твоєї машини, — від хвилювання перейшла на "ти".
— Гаразд. Віддай Романичу ключі від свого кабріолета і можеш йти, — кинув їй і вже збирався йти продовжувати займатися своєю справою.
— Я розумію, що я відволіклася і в'їхала в Ваш автомобіль. Я винна. Та таке іноді буває з людьми. Чому Ви дозволяєте собі так зі мною розмовляти?
— Слухай, — жовна від злості ходили туди сюди. І Юлька вже пошкодувала, що завела цю розмову, — краще йди додому. Як все буде готово, мій помічник повідомить.
— Але...
— Хочеш знати, чому я не люблю таких як ти? — Вже повернувшись спиною до дівчини, зараз різко обернувся і підійшов майже впритул.Нависаючи над Юлею, дивився на неї й всередині клекотало обурення.

— Бо ви, як мавпенята. Нічого не вмієте, нічого не варті! У твоїй голові,— постукав пальцем Юлю по лобі. Вона від шоку навіть не сіпнулася, — пусто. Там мозок, як волоський горіх розміром. Крім балачок, подружок, салонів більше нічого в ньому не має. Просто гарненька Барбі. Але скільки пихи, самовпевненості й амбіцій, що вже через верх тече.
— Та як ти смієш?! — Пришла в себе і хапала ротом повітря, слова застрягли всередині.

Хотілося стільки всього висловити, натомість Юля розвернулася і вибігла. Сіла у свою машину і поїхала. Її душили злі сльози. Такі злі, що якби зараз хтось трапився на шляху, ці сльози задушили ще б когось за компанію.

Кинувши кабріолет, дівчина заскочила в дім. З кабінету до неї вийшов батько.

— Треба поговорити. Зайди. — Він навіть не звернув увагу, що очі червоні й донька дуже зла і засмучена. Це ще більше дратувало Юльку.
— Ну, — склавши руки на грудях, запитала Юля.
— Ти просила грошей...
— Ти відмовив, — нагадала.
— Тепер про тебе дбатиме чоловік, — сухо кинув батько.
— Який чоловік? — З острахом запитала, а всередині закопирсався недобрий такий черв'як підозри.
— Косинський молодший.
— Що?!
— Ти виходиш заміж за молодшого Косинського. Наші компанії об'єднуються. Ще питання? Якщо питань немає, то підготуйся, бо завтра ми запрошені на вечерю. Обговоримо подробиці весілля.
— Ну знаєш, це вже занадто! Я не збираюся заміж, а тим паче за Косинського.
— А я не збираюся тобі більше давати гроші, — спокійно промовив батько.
— А цей бридкий хробак буде давати? — Іронічно запитала Юлька.
— То вже ваші сімейні проблеми, ви їх і вирішуйте.
— Тато, я ж була твоєю маленькою дівчинкою, улюбленицею. Що ж сталося? Пройшла твоя батьківська любов чи я тепер не твоя донька? Чому ти так зі мною? — Крізь сльози намагалася достукатися до Тірченка старшого.
— Просто ти вже не маленька дівчинка.
— Я гадала, що діти для своїх батьків завжди залишаються маленькими,— вийшовши з кабінету на ватних ногах, Юля набрала номер однієї зі своїх подружок, яка завжди підтримає в складну хвилину і складе компанію в нічному клубі.