55 розділ

ЮкіОна

- Про що замислилась? – посміхаючись у сиву бороду, поцікавився Магнус.

Сидячи на величезному троні, я вже третю годину намагалася прийти до тями. Це ж треба таке: мене коронували самі боги! Але найдивніше навіть не це. Здається, окрім мене, про це знав лише жрець! Коли божественне світло згасло, а в навколишній світ повернулися звуки, чоловік здивовано моргнув, усміхнувся і приклав скручений артрозом палець до тонких губ. Оце так поворот!

- Так, - спробувала відмахнутися від нав'язливого спогаду. - Дідусю, коли я зможу поговорити з Торвальдом?

- Навіщо тобі? – здивувався старий.

- Думаю, це допоможе мені прийняти рішення щодо його… майбутнього.

- Я був певен, ти захочеш стратити зрадника? – спохмурнів чоловік, явно не задоволений моїми сумнівами.

- І все ж…

Ніяк не полишало відчуття, що мною збираються й надалі маніпулювати. Пора вчиться бути рішучішою та наполегливішою!

- У будь-який час, - знизав плечима Магнус.

- Тоді, може зараз?

Сиві брови чарівника злетіли кудись у район лобної складки, але заперечувати чоловік не став. Ми непомітно покинули свято, прикрившись відводом очей.

- За протоколом тобі не належить покидати бал до півночі, - зауважив дідусь, прямуючи у бік підземелля. Про те, що у нас тут, виявляється, є в'язниця, я дізналася лише після перевороту.

- Пора змінювати протоколи, - дружелюбно посміхнулася, відкладаючи слушну думку на потім.

Зараз, після того, як Торвальда та всіх його спільників замкнули, випливло багато цікавого. І продаж титулів, і незаконний утиск населення, з метою збагачення дрібних чиновників, і проекти з розвитку міста, які так і не були навіть розпочаті… Порожня скарбниця при всьому цьому горіла яскравим маяком серед непроглядної темряви проблем, не дозволяючи про себе забути ні на мить!

Колишній король поважав лише силу та гроші. А відданість, яку підтримує золото, як відомо, нічого не варта! Його «друзі» розбіглися від годівниці, щойно запахло смаженим, ховаючись від правосуддя у своїх віддалених маєтках. Залишилися тільки справді вірні королівству і ті, кому не було куди тікати. Хтось покаявся і прийняв покарання (мала частина), хтось намагався і тут нажитися, продаючи свої знання за волю, хтось мімікрірував під рослину «нічого не бачив, нічого не знаю». І, можливо, їм вдалося б втекти, якби надто прискіпливий, непоказний, але заляканий королем секретар, не мав звички ретельно все записувати. Це, до речі, врятувало його шкуру від шибениці!

Загалом, слідство ще довго триватиме, не дозволяючи нікому нечистому на руку мирно спати ночами. Що ж, неминуче зло має відбутися для запобігання новому перевороту.

Минувши перший поверх підземелля, де розміщувалися господарські приміщення та склади, ми спустилися на другий рівень, де за залізними зачарованими дверима ховався цілий десяток укріплених магією камер. Більшість із них пустувала, зіяючи в коридор темними провалами. Тільки біля пари з них горіли світильники і стояли озброєні до зубів вартові.

Магнус підвів мене до перших, наказуючи охоронцеві відчинити двері.

- А хто у другій камері? - запитала, поки чоловік в латах відмикав важкий навісний замок.

- Іврек, - відмахнувся чародій. – Ще не вирішили, що з ним робити…

Щось неприємно стислося всередині. Адже я така ж! Так само колись шукала чужого визнання, намагаючись знайти своє місце у жорстокому світі.

Двері рипнули, відчиняючись. Там, на твердому матраці, лежав чоловік. Розпатлане сиве волосся клоччям звисало на пооране зморшками обличчя. У темних очах застигла байдужість упереміш з болем, а комір брудної сорочки відкривав покриті свіжими саднами груди.

- Його били? – насупилась, не відводячи погляду від Торвальда. Якби не очі, я б нізащо не впізнала його.

- Д-допитували… - затнувся охоронець, відводячи погляд.

Ззаду щось прошипів Магнус, вичитуючи підлеглих, що надто загралися. Що саме він казав, я вже не чула. Видихнула, збираючись із силами, і ввійшла всередину. Думала, задихнуся від ненависті його та власної, але ні! Емоції схлинули, вляглися, залишаючи по собі лише гіркоту.

- Здрастуйте, - голос злегка здригнувся. Навіщо прийшла, називається? Хотіла побачити каяття? Цей ніколи не покається, як і не пробачить себе!

Торвальд мовчав, навіть не глянувши на мене. Він давно вже зламався, лише підтримуючи видимість живої людини. Так звик заглушати біль, що вже й не знав, як це - відчувати. Влада і ненависть підтримували його, а коли ні того, ні іншого більше не залишилося, не залишилося й Торвальда Хагена.

- Відпустіть його, - наказала Магнусові, - десь на кордоні. Нехай іде і більше ніколи не повертається!

- Але ж, Ваша Величносте, - задихнувся маг, - це небезпечно! Він може повернутися і…

- Він уже нічого не може, - сумно посміхнулася, помітивши, як смикнулася голова полоненого, коли я визначила його долю. Не очікував! Сподівався швидко з усім покінчити! – У нього буде достатньо часу, аби вимолити прощення у богів, перш ніж вирушити до предків…