54 розділ

Магнус Лунг, королівський маг

Все йшло за планом! Затримання Торвальда та його посіпак, повернення магії і навіть коронація принцеси, яку він уже не сподівався відшукати. А тут… шістнадцять років терпіння та обдумана до дрібниць стратегія дали свої плоди! І нехай ніхто з його друзів до кінця не вірив у реальність їхнього плану, Магнус завжди знав: прийде час і помста звершиться!

- Ти маєш виїхати! - повідомив чоловік молодому, але далеко не дурному слідчому.

- Куди? - напружився Ейнар, вперше не відчуваючи впевненості в компанії могутнього чарівника.

- У Норзверг, - відповів старий, уважно відстежуючи всі емоції гостя. – Тобі доведеться передати Валена Його Світлості особисто в руки…

- Навіщо їм цей ходячий труп? – щиро здивувався чоловік. Після кількох місяців у в'язниці, Гард виглядав ще гірше колишнього. Він майже не їв і не пив, продовжуючи годинами молитись своїм богам. Висновок лікаря: божевілля на тлі нездійснених надій та стресу.

- Не знаю, та вони дозволили забрати кілька потенційно сильних чарівників, замість Валена, - знизав плечима Магнус. – Їхні здібності латентні та для Ордену марні, проте поблизу Джерела у нас є непогані шанси на успіх!

Обміркувавши почуте, Ейнар згідно кивнув головою. Зрештою, довше аніж на місяць його подорож ніяк не затягнеться.

- Після повернення мені знову братися за навчання Хранительки? - несвідомо посміхнувся чоловік, згадуючи злегка кирпатий носик і веселий погляд льодово-блакитних очей.

- Ні! – надто різко відповів чародій, дивуючи співрозмовника. – У мене для тебе інша місія! Ти залишишся в Норзвергу як посол і всіляко налагоджуватимеш дружні відносини між країнами!

- Не кращим було б відправити когось із наших дипломатів? – спохмурнів Ейнар, підсвідомо відчуваючи пастку.

- Вони зажадали саме тебе, - знизав плечима старий. - Я не заперечував. Окрім того, будь-якого дипломата можна якщо не переманити, то шантажувати рідними…

- У мене ж нікого немає… – сумно продовжив слідчий. «Розумно! Особливо, якщо їм потрібен не стільки дипломат, скільки шпигун! – То яким буде моє основне завдання?

- Захищати королеву, - задерикувато посміхнувшись, маг не збираючись заглиблюватися в подробиці. Для цього в нього є вірна людина, котра супроводжуватиме Ейнара до самого кордону і простежить, аби він не наробив дурниць! – А поки, гадаю, вам варто попрощатися…

ЮкіОна, Хранителька рівноваги, носій сили Великих, донька Рональда та Міріам Хагенів, принцеса Ессхейма входила до тронної зали під руку з графом Ернестом Бардлі, головою Великої Ради. Трохи бліда, проте з кам'яним обличчям, ідеальною поставою та твердим, непохитним поглядом, вона зараз більше нагадувала рішучого батька, аніж ніжну, трохи навіжену матір. Хто б міг подумати, що за такий короткий час йому, Магнусу, вдасться на власні очі побачити розквіт королівства та повернення магії!

- Вона прекрасна! – посміхнувся на всі тридцять два Драгонар, височіючи над кількома десятками запрошених почесних гостей, яких розмістили навколо трону.

- З неї вийде чудова королева! - реготнув чародій, подумки потираючи руки. Для цього він уже постарається!

ЮкіОна

Хочете знати, що відчуває сирота, покинута батьками (нехай навіть не навмисне) у притулку одного з найгірших королівств світу, яка виросла на прісній юшці та засинала під звуки щоденного приниження, прямуючи до трону під час власної коронації? Нічого!

Можливо, це тому, що я надто перехвилювалася, а може, поява Ейнара вибила із колії, але в одну мить почуття просто зникли, залишаючи холодний розум і глибоку порожнечу всередині. Дивне відчуття, незвичне… Хоча, це навіть краще! Я хоча б ні разу не впала дорогою до громіздкого піднесення, на якому вже чекав урочисто одягнений головний жрець храму Усіх Богів.

Старий дідок з тремтячими руками і висушеним, зморщеним, як сушена слива, обличчям, проводжав кожен мій рух засланими білою пеленою очима. Розсіяний погляд, здавалося, проникав під шкіру, розшукуючи лазівки до моїх гріхів та страхів. Невдоволено скривившись, чоловік відсторонився, дозволяючи мені підійти до величезного, оббитого червоним оксамитом, трону. «Треба змінити колір, - майнула відсторонена думка. – Кривавий – не моє!»

- Прихили коліна! - наказав старий хриплим голосом, вириваючи мене з дурних роздумів. Постаралася витончено опуститися, хоча за відчуттями - бухнулася з усієї сили. Добре, сукня пишна, не так боляче! - О, Всевишні, схиліть свої погляди, і прийміть клятву цієї діви, аби з Вашою милістю вона вірою та правдою правила всім Ессхеймом! Миряни, сьогодні ми зібралися, щоб благословити правління нової королеви. Вознесемо ж молитву і покличемо Вищі сили у свідки!

Далі він заспівав щось нерозбірливе. Або ж це тільки я не розуміла, тому, як решта сотня присутніх почала активно йому підспівувати. Коліна потроху німіли від холоду, а ногами побігли тисячі неприємних мурашок. «Боги, майте совість! Якщо ви не з'явитеся негайно, майбутня королева зганьбиться в перший же день, коли до трону не попливе граціозним лебедем, а поповзе кривоногою гусеницею!»

- Яке ім'я ти приймеш, смертна? - глибокий голос, що вирвався з горла старця, змусив здригнутися всім тілом і звернути увагу на те, що відбувається довкола.