53 розділ

ЮкіОна

Час закрутився дзиґою. Приготування до коронації, пошиття нового гардеробу, новий, знову ж таки, вчитель, який мав пояснити, як це правити! І ще багато іншого максимально обмежили мій особистий час. Думати, а тим більше сумувати можна було лише пізно вночі. Добре, що я відразу ж відключалася, як тільки опинялася в м'якенькому ліжечку.

Ейнара востаннє бачила ще тоді, у тронному залі, під час затримання Торвальда. Майк іноді забігав переконатися, що я ще жива.  А також розповідав, що слідчий очолив пошуки всіх винних, і зараз надто зайнятий, аби даремно гаяти час, який і без того стрімко спливає крізь пальці. Прикро? Можливо! Та не мені його засуджувати!

Айсблом розблокували того ж таки дня, після розмови з Магнусом. Можливо, це ще відклали б довго, чародій надто зацікавився винаходом молодого принца, але мені довелося наполягти!

Я відчула їх відразу ж, як маг пішов. Маленькі, не більше голуба, вони визирали з-під засніжених кущів, боязко вдивляючись у моє обличчя.

- Гей! - покликала крихіток, присівши навпочіпки. – Я вас бачу, виходьте!

Тихо пискнувши, магічні істоти поховалися. Ото вже боягузи!

- Нумо! - зробила голос якомога ласкавішим. - Не лякайтесь!

Пролепетавши щось незрозуміле, із величезного рожевого куща вилетів… птах? Маленька істота з зеленою, як весняна трава, шкірою, дивним золотим волоссям і величезними, як у бабки, очима. На голові його красувалися завиті ріжки, а за спиною пара пташиних крилець. Тоненьке тільце із кінцівками-гілочками ховав від холоду одяг, зроблений з листя. Дивна людиноподібна істота підлетіла ближче і зазирнула у мої очі. Світ навколо поплив, а в голові почувся тоненький мелодійний голосок:

- Вітаю тебе, Хранителько! – пропищав гість чи то гостя? – Ми ландветти, малі духи природи. Ми прибули з посланням…

- А ще ми дуже хотіли тебе побачити! - увірвався до голови другий, веселіший і безтурботний голосок.

- Гру, що ти робиш? – обурився перший.

- Знайомлюсь! - зрадів Гру. - Не все ж тобі одному розважатися!

- Гру! – смішно рикнув перший. - Батько розлютиться!

- Він нічого не дізнається, якщо ти не скажеш, - втрутився третій голосок.

- Фей, і ти туди ж! – важке зітхання змусило посміхнутися.

- Ну, Поль!.. Не будь жадібним! – заскиглила Гру. Все ж таки, мені здалося, чи це була дівчинка?

- Гаразд! - видихнув головний, відсторонюючись. - Кілька хвилин! Не вистачало ще, щоб Хранителька захворіла і померла…

Невдоволене бурмотіння заглушив радісний вереск дівчат. Тепер я в цьому певна! Постаралася сфокусувати погляд, але картинка, як і раніше, розпливалася.

- Не намагайся, - припинила мої потуги Фей. – Це все, на що вистачає нашої магії. Або показатися, або ж поговорити.

- Але ж Айсблом зовсім поруч, - щиро здивувалася. Хто-хто, а магічні істоти повинні відчувати його магію. – Хіба вам цього замало?

- Ми не можемо використовувати чисту магію, – це вже серйозний Поль. – Лише ту, яку поглинули рослини. А її замало…

- Он воно як… - серце охопив смуток. За всіма своїми хвилюваннями та проблемами, я зовсім забула про обіцянку, дану вартовому Мертвого лісу! Адже ці милі маленькі істоти зараз гинуть! – Вас для цього сюди надіслали?

- Так, - підтвердив мої побоювання Поль. - Батько просив нагадати тобі: «Час спливає! Пора!»

Він правий, вже час! Попрощавшись із ландветтами, попрямувала до Магнуса. Маг спочатку намагався мене переконати, та почувши про пробудження Стихій, сам допоміг зняти всі блоки та накопичувачі з Джерела.

Чиста енергія потужним потоком вирвалася назовні, огортаючи захмелілих оточуючих не гірше вина. Квітка розгорнулася, її пелюстки засяяли нереальним, божественним світлом, засліплюючи очі, а на небі з'явилася величезна семикольорова веселка. Магія тріумфувала, відчувши свободу. Проте тривало це лише кілька хвилин. Потім потік зменшився до ледь помітного сяйва, а Айсблом став таким самим, як і раніше.

- Що сталося? – спитала злякано, підбігаючи до крижаного стебла. – Невже ми зняли не всі блоки? Дідусю, подивися ще раз! Скоріше!

 - Заспокойся, люба, - добродушно реготнув чоловік, погладжуючи свою довгу білу бороду. - Жодних блоків немає! Просто магія Джерела надто довго була під замком. Її канали витончилися, як джерело, яке забували чистити. Дай йому час, все налагодиться!

- Думаєш? - помітно заспокоївшись, ніжно погладила кришталеві пелюстки.

- Впевнений!

І справді, згодом магічний потік посилився, повільно, але впевнено, наповнюючи світ!

Коронацію призначили на день зимового рівнодення, найсильніший день у році для королівства, оточеного льодами та магією! Усі приготування завершилися, гості з'їхалися, навіть короля Норзверга запросили. Не знаю, правда, чи прибуде?

Розбудили мене ще за темноту. Леді Дербіш, в компанії моїх камеристок вимили мене, натерли різними оліями, зробили складну зачіску і навіть одягли в чотири руки, не дозволивши мені зробити жодного зайвого руху. Єдине, на що я не пішла, це щоб мене ще й нагодували. Ще чого! І так зробили з Хранительки якусь ляльку! До обіду, коли сонце підніметься у найвищу точку небосхилу, я була вже повністю готова. І лише покірно чекала, коли за мною прийде лорд Бардлі, голова Великої Ради.