49 розділ

Ейнар

- Вам вдалося щось з'ясувати?

Переконавшись, що це звичайне магічне перенасичення, чоловік залишив Хранительку під наглядом Майка, а сам подався до головного королівського чарівника.

- Більше того, - задоволено відповів Магнус, розглядаючи щось тільки йому відоме за вікном.

- І?

- Ти надто нетерплячий, мій хлопчику, - розвернувся до співрозмовника маг. - Але я все ж відповім... Вони попалися!

- Отже, ми можемо діяти! – у синіх очах спалахнуло передчуття.

Задумавшись на хвилинку, Магнус все ж таки відповів:

- Мені потрібне його зізнання! – рішуче заявив чоловік. - Він повинен сам у всьому зізнатися ... Бажано, привселюдно! І я знаю, як ми це зробимо!

А вранці Ейнар попрямував до Юкі. План Магнуса був дуже простий і водночас небезпечний. Що, коли Торвальд їх розкусить? Що, якщо він зашкодить дівчині? Що, якщо Ейнару не вдасться її захистити?

Сповнений сумнівів, чоловік не помітив, як минув вітальню, шокуючи служниць, і влетів у дівочу спальню. Юкі солодко сопіла, розкинувшись на м'яких подушках. Біле шовкове волосся розтріпалося, червоні вуста спокусливо розтулені, а воріт сорочки роз'їхався більше, аніж дозволено бачити сторонній людині.

Натужно проковтнувши, Ейнар різко розвернувся і покликав охриплим голосом:

- Настав час прокидатися, Ваша Світлість! У нас сьогодні ще повно справ!

Дівчина позаду ворухнулася, зашелестіли простирадла, розбурхуючи чоловічу уяву, і до болю знайомий сонний голос пробурмотів:

- Ейнаре, за що ти мене так не любиш? Як можна будити дівчину ні світ, ні зоря?.. Ой!

Останнє «ой», якнайкраще передало їхній загальний стан. Сум’яття і легкий трепет переповнили серце чарівника.

- Мабуть, я зачекаю на тебе… там!

Вилетівши зі спальні випущеною стрілою, Ейнар ледь змусив себе зупинитися біля вхідних дверей. Дві молоденькі служниці, які до цього тихо шушукалися в кутку, разом захихотіли і поквапилися до Хранительки. Судорожно проковтнувши і розтріпавши ідеально укладене волосся, чоловік абияк взяв себе в руки. «Боги, вона мене з глузду зведе!» - промайнула шалена думка в спорожнілій голові.

ЮкіОна

Мені снився сон… Чарівний сон, де я стою на краю прірви і мене підтримують сильні руки коханого чоловіка. Навколо нас вирують стихії, не в змозі заподіяти жодної шкоди, а десь там, за обрієм, пробиваються перші промені ранкового сонця. Це не просто світанок, це початок нового, світлого майбутнього, де ми будемо щасливі…

І коли на тлі сновидіння, сповнена світлих почуттів, я почула найрідніший у цьому світі голос… Загалом, наговорила там всякого, від чого зрештою мені дуже захотілося провалитися крізь землю! Боги, за що ви так зі мною?

- Ваша Світлість, доброго ранку! - впорхнули до кімнати Дейла і Клара, мої покоївки. Молоді дівчата з дуже веселими характерами. Спочатку я весь час хвилювалася, що Торвальд їх спеціально приставив до мене, щоб стежити, так би мовити, зсередини. Але ні! Дівчатка-веселуні виявилися подарунком пана Думса. Мабуть, керуючий палацом таким чином намагався скрасити мої нудні будні.

- Як спалось? - щебетала Дейла, скоса поглядаючи в мій бік і ледве стримуючи сміх. Я що так погано виглядаю зранку?

- Як ваше самопочуття? - вторила Клара, розкриваючи важкі атласні штори. Вона раз у раз косилася в мій бік.

- Дівчата, що не так? – не витримала їхньої пильної уваги.

Одночасно розсміявшись, дві веселуні все ж таки відповіли:

- Якщо не секрет, Ваша Світлосте, що ви зробили лорду Драгару? - запитала та, що сміливіша, Дейла.

- А що з ним не так? - ось тут вже моя черга прийшла дивуватися.

- Він вибіг від вас червоний, як помідор! – веселилась Клара. - Заледве двері не вибив, так тікав...

А мені раптом стало зовсім не весело. Невже він тепер завжди уникатиме мене? Образився чи намагається приховати свою огиду? Чому ж він відповів на мій поцілунок? Невже його також захопила ейфорія Айсблом? Звичайний магічний сплеск?

- Досить веселитися, дівчата, - охолодила їхній настрій. - Допоможіть мені нарешті зібратися! Не можна примушувати вчителя чекати!

Чоловік знайшовся у вітальні. Він стояв біля вікна, яке я вже несвідомо обходжу десятими дорогами. Мені останнім часом із ними не щастить!

- Доброго ранку, - почала несміливо, намагаючись зібратися з думками. Як зробити так, щоб мене правильно зрозуміли та перестали уникати? – Ти рано сьогодні… Щось сталося?

- Здрастуй, - Ейнар начебто і повернувся до мене, проте очі так і не підвів. – Не те, щоб трапилося… У нашій справі з'явилися нові дані, можливо, тобі буде цікаво дізнатися…

- Було б чудово… - криво посміхаючись, намагаючись взяти себе до рук. Мене всю трясло, як осиновий лист на вітрі.

- Тоді, після сніданку вирушимо на збори, - посміхнувся чоловік, лише на мить піднявши на мене погляд. - Думаю, наші дідки будуть раді ближче з тобою познайомиться.