47 розділ

Ейнар

Майк не жартував. Рано-вранці, до того, як вирушить до Юкі, чоловік заглянув у сад. Під плитами доріжки, довкола квітки, знайшлися дивні механічні пристрої. Чіпати їх чоловік не став, але поговорити про це з магом вирішив негайно.

- Ти впевнений, що це не якісь давні артефакти, про які ми просто не здогадувалися? – погладив довгу бороду Магнус, відкинувшись в улюбленому кріслі у своїх покоях.

 - Впевнений! - слідчий нервово пройшовся по кімнаті. – Вчора Майк бачив там невідомого чоловіка, котрий їх встановлював. Але виглядає все так, наче вони там лежать уже не перший тиждень. Як думаєте, можуть ці механізми бути причиною магічного виснаження Айсблом?

- Все може бути, мій хлопчику, - розпливчасто відповів чародій. - Тепер головне знайти того, хто в цьому замішаний.

- Думаю, ми добре знаємо, хто це...

- Але не впіймали його за руку! А для того, щоб все було законно, потрібні докази... - помовчавши хвилину, королівський маг завзято посміхнувся і наказав: - Приведеш туди сьогодні Юкі! Постараємося виманити нашого винахідника.

Хранителька знайшлася у своїх покоях. Вона стомлено вдивлялася у вікно, абсолютно не реагуючи на служниць, що копошилися довкола. Про що знову турбується її мила голівка?

- Доброго ранку! – бадьоро привітав Ейнар свою підопічну. - Ти знову не спала?

- Ти це відчуваєш? - відповіла питанням на питання дівчина.

- Ти про що? – здивувався чоловік. Та Хранителька промовчала. Вона, мов у трансі, продовжувала гіпнотизувати вікно. Це дивно, навіть для Юкі! - Знатно замело! Справжня катастрофа! Після останнього урагану, такий снігопад… Ех…Таке відчуття, наче проти Ессхейма повстали всі боги…

- Вони не боги, – відповіла дівчина беземоційно. Здалося, чи по її обличчю промайнула темна тінь? – Але здатні знищити цей світ!

Раптом вікно, біля якого вони стояли, відчинилося сильним поривом вітру. Стулки вдарилися об відкоси, задзвеніло розбите скло. Ейнар ледве встиг прикрити собою Хранительку та накинути енергоємний, проте надійний щит. І що це було?

Юкі моргнула та перевела ошелешений погляд на чоловіка.

- Ейнар? Що ти робиш?

- Мабуть, божеволію… - пробурмотів слідчий, відсторонюючись. - Я тут подумав... Після сніданку сходимо в зимовий сад?

- А як же заняття? - здивувалася співрозмовниця. От зараз, це його ЮКІ: трохи наївна, добра, з гіркотою в погляді, але сильним стержнем всередині.

- Та ну їх! – відмахнувся слідчий. – Встигнеться!

Насправді, йому самому, після побаченого, бажано було перепочити. Він знав, що дівчина одна з Великих, в якій збереглася частка первородної магії демонів. Але навіть для Хранительки впадати в транс не властиво. Можливо, розповіді дівчини про демона всередині правдивіші, аніж їм усім здавалося…

Айсблом зустрів свою Хранительку легким шарудінням крижаних пелюсток. Здавалося, Джерело радіє її приходу. Навіть магія довкола нього заклубилася з подвоєною силою, наповнюючи чарівника та даруючи почуття легкої ейфорії.

- Привіт, - посміхнулася Юкі, потягнувшись тонкими пальцями до морозного візерунка. Раптом, сад осяяв яскравий спалах, а потік магічної енергії, що вирвалася із Джерела, білим маревом понісся в бік прозорого купола, який приховував сад від зовнішнього світу.

"Спрацювало!" - задоволено посміхнувся чоловік, милуючись дзвінкими переливами дівочого сміху. Давно він не бачив кохану такою… живою…

ЮкіОна

Це знову сталося. Чому я так вирішила? Тому що побачила очі Ейнара, коли прийшла до тями! Там промайнув первородний жах. Він точно бачив його! Він каже, це сила Великих, але ж я відчуваю його! Мого демона!

Добре, хоч цього разу нічого не накоїла. Хіба вікно розбила… Чи це не я?

Загалом, прогулятися було чудовою ідеєю! Зізнаюся чесно, після катання в гною, відвідувати Айсблом не було жодного бажання, та й часу теж. Якось затягли мене навчання, змови та королівські плани. Тому, коли знову побачила його, навіть видихнула з полегшенням. Джерело залишалося все таким же величезним, чистим і живим! Ми були щиро раді бачити одне одного, я це відчувала! Він сумував, ображався, що не відвідувала, і дуже просив пестощів!

«Тільки цього разу без спецефектів, будь ласка!» - попросила подумки, твердо впевнена, мене почують. Трохи тремтячими пальцями провела по крижаному стовбуру, відчуваючи, як магія сильним потоком пульсує всередині, не в змозі вирватися. «Це ще що за маячня?»

Закрила очі, все як вчив Ейнар, прислухалася до навколишнього світу… Навколо квітки наче енергетична сітка розтяглася, не дозволяючи магії вийти за її коло. Енергія величезним потоком циркулювала всередині кокона, втягуючись у темні провали під нашими ногами. Хіба так повинно бути?

Діяла на голих інстинктах. Боги, колись я поплачуся за свою цікавість! Мабуть, мало мене життя вчило! Схопилася за тонку нитку кокона і, що є сили, смикнула на себе. Із дзвінким «тр-рин-нь» нитка лопнула, випускаючи через невелику дірку, що утворилася, частину магії. Яскравий спалах засліпив, вириваючись навіть за межі саду, а мене накрило почуття ейфорії. Хотілося співати і танцювати, обійняти весь світ і розцілувати Ейнара, котрий так вдало виявився поруч... Боги, як же я його люблю!