45 розділ

Магнус Лунг, придворний маг

- Ти вже поговорив з нею? - до кабінету королівського мага увійшов Драгонар Вурхт. – Якщо ми знову нічого не робимо, то я поїду!

- Пробач, - важко зітхнув чародій, розтираючи обличчя руками. - Я не розраховував, що Юкі викрадуть...

- Ти багато чого не взяв до уваги, плануючи свою помсту, - скривився гість. – Насамперед, ти мав її підготувати!

- Драг, не все так просто... Вона не Міріам! Юкі прибула сюди абсолютно… стерильною! Довелося починати з нуля. За такий короткий час, вона й так багато досягла. Та ще й Торвальд мені не довіряє…

- Давно треба було з ним розібратися, а ти все чогось чекаєш!.. - величезний чоловік перемістився до вікна, спостерігаючи, як на землю повільно опускаються великі сніжинки. Незабаром королівство вкриє товсте снігове покривало, ускладнюючи пересування всіма трактами. Люди закриються в теплих будинках, перечікуючи люті морози і завірюхи, що затягнуться на тижні вперед. Настав час поспішити додому, поки ще є можливість!

- Він винний у смерті моєї доньки! – розлютився Магнус, схоплюючись з місця. – Мені потрібна не лише помста! Я хочу, щоб їх з Рональдом імена перестали полоскати на кожному розі! Хочу, щоб кожен дізнався, вони ні в чому не винні!

Раптом двері відчинилися, впускаючи розлючену Хранительку:

- З цього місця докладніше, будь ласка!

ЮкіОна

Ранок видався похмурим і холодним, що зовсім не додало настрою. А з огляду на те, що з учорашнього дня я майже не спала… Від мене навіть леді Прісцілла шарахнулася, як від прокаженої. Вона зайшла рано-вранці, дізнатися, чи готова я до продовження занять. Не готова!

Мені до темряви в очах набридло прислухатися до кожного шепоту за рогом, сподіваючись почути хоч щось важливе. Набридло викручуватися, як на сковорідці, намагаючись маніпулювати оточуючими, аби лишень зібрати нікчемні крихти необхідної інформації! Зрештою, я маю повне право знати, що трапилося з моїми батьками! І розповість мені про це один старий хитрун!

- Я хочу, щоб їх з Рональдом імена перестали полоскати на кожному розі! Хочу, щоб кожен дізнався, вони ні в чому не винні!.. – почулося з кабінету Магнуса, коли ми з Ейнаром підійшли до дверей. Як не дивно, чоловік не став мене відмовляти від відвідування чарівника. Думаю, він теж щось знає, інакше не дивився б на мене побитим щеням, коли думає, що я не бачу.

- З цього місця докладніше, будь ласка! - увірвалася в приміщення з абсолютно кам'яним обличчям. Всередині усе кипіло, та якщо знову зірвусь, чоловіки вважатимуть мене дитиною і просто випруть дорослішати.

- Юкі? – здивувався Магнус Лунг. Його довга сива борода нервово смикнулася. Отже, не чекали! - Ти не так все зрозуміла…

- Не варто, пане чародій. Чи мені називати вас дідусем? - маг насупив густі брови, насторожено глянувши на мого супутника. Ага! Значить, цей знав!

- Юкі… - спробував зам'яти ситуацію старий.

- Досить, Магнусе, - озвався від вікна лорд Вурхт. – Дівчинка має право знати! Тим паче, далі тягнути вже нікуди!

Вдячно посміхнувшись величезному чоловікові, пройшла до столу і присіла в гостьове крісло. Відчуваю, розповідь буде довгою!

Двадцять два роки тому

- А тепер поклич магію і створи заклинання. Це зовсім не складно, спробуй! – чоловік, вже не молодий, але ще й не старий, з довгою бородою, в мантії та з ковпаком на голові, стояв посеред величезної тренувальної кімнати у палаці. Він уважно спостерігав, як хлопчисько, років десяти, повільно закручує тонкі волокна магії в тугу спіраль, збираючись вимовити заклинання поштового голуба. Це буде його перше серйозне заклинання, і молодий принц дуже хвилювався. Здібності у нього незначні, та навіть їх необхідно розвивати.

- Я не впевнений, що в мене вийде… - тремтячим голосом захникав чарівник.

- Не сумнівайся, - посміхнувся вчитель, підправляючи заклинання, яке уже розвалювалося. – Просто відчувай силу та дій.

Магія сама клубилася довкола, з цікавістю, придивляючись до свого носія. І якщо скептики не вірили, що Айсблом живий і навіть усе розуміє, Магнус ніколи в цьому не сумнівався. Він часто любив поговорити з чарівною рослиною, відчуваючи, як сила перетікає в нього, заповнюючи кожну клітинку, і пеститься, наче ласкаве кошеня.

Задумавшись, маг не встежив за заклинанням, і воно розсипалося яскравими іскрами. В кімнаті зависла мертва тиша.

- Торвальде, ти…

- Набридло! - розлютився хлопчисько і, покинувши заняття, вибіг назовні.

Магнус тільки важко зітхнув. Це не вперше! Молодому принцу ніколи не вистачало терпіння та старанності. Він кидав будь-яку справу, як тільки розумів, що не зможе в ній досягти успіху. От тільки з магією так не можна. Тут потрібно довго і наполегливо працювати, аби досягти бажаного результату.

- Знову не вийшло? – з тривогою запитала королева, зазирнувши до зали.

- Він надто запальний, - сумно посміхнувся королівський маг. – Думаю, сьогодні чекати на його повернення марно…