43 розділ

ЮкіОна

Ми жваво рухалися вперед. Надворі вже порядно розвиднілося, а на шляху деякий час зустрічалися вантажні візки, що проїжджали в бік столиці, піші мандрівники або ж вершники. Люди, як мурахи, снували туди-сюди, не помічаючи нічого довкола. Розраховувати на їхню допомогу було б безглуздо! Кожен був зайнятий своїми справами, проблемами, думками. Яка їм справа до самотнього воїна з дівчиною наперевагу.

Щоб максимально контролювати ситуацію, Вален посадив моє зв'язане тільце перед собою. Добре, хоч вузли послабив, інакше в мене вже давно відвалилися б обидві руки. Ми мовчки рухалися вперед, обминаючи всі села і заїжджі двори, що часто зустрічаються на нашому шляху. А ближче до обіду божий слуга навіть дозволив трохи розім'яти ноги і зробити всі свої жіночі справи. Мене навіть погодували! Як не дивно, після нашої розмови ненависті в очах чоловіка поменшало. Напевно, він просто вирішив робити свою роботу, незважаючи ні на що…

Все змінилося абсолютно раптово! Незважаючи на нашийник, який повністю блокував всю мою магію, відчувати хвилювання повітря, я не перестала. А воно зараз кричало на всю горлянку, що наближається щось небезпечне. Смертельно небезпечне!

Напружилась, як струна. Серце зайшлося шаленим галопом, у вухах задзвеніло. Мене накрила хвиля неймовірної сили. Навіть кінь храмовника зупинився, наче вкопаний, відчувши неприродну вібрацію землі.

- Що відбувається? – насупився Вален. - Твоїх рук справа?

Його обличчя перекосила злість. А рука міцно стиснула комірець старого плаща, в який чоловік мене укутав. Відчула, як нашийник скоротився, стискаючи горло і перекриваючи доступ повітря.

- Це не я! - прохрипіла, вхопившись пальцями за край цієї зброї для тортур.

- Тоді хто? – все більше звірів викрадач.

Відповідати не довелося. На нас, з шаленою швидкістю, насувалася... земля? А мене, немов блискавкою, прибило!

- Він пересуває моря, рівняє гори! Сила його величезна, міць – незламна! Якщо здійметься земля, задвигтить, захитається, викидаючи з надр своїх каміння з людину розміром, пил стовпом підніметься до самих небес, приховуючи сонце, знай – це Він іде, смерть неминучу несучи за собою! - пробурмотіла, шоковано вдивляючись у стіну, що несеться на нас, із каменів та пилу.

- Що за маячня? - крикнув чоловік, ледве утримуючи переляканого коня.

- Рядки з однієї дитячої казки про демонів потойбіччя, - відповіла, судомно згадуючи, що там ще було. Адже не дарма Лабелія змусила мене їх перечитати? - Як же там було? Немає порятунку... Немає порятунку... І лише частина самого демона стане порятунком від нього, бо немає сили більшої, ніж Його сила, немає міцності більшої, ніж Його міць!.. Вален, розв'яжи мене! Негайно!!!

Чи то храмовник вирішив, що нам все одно не врятуватися, чи таки вирішив довіритися, але наступної миті холодне лезо кинджала розрізало мої пута, і я впала на землю, ніким не утримувана. Тіло пронизав гострий біль, але часу на «розім'ятися» не було. Довелося діяти навмання!

Земля тремтіла настільки, що навіть якби я вирішила піднятися з четвереньок, у мене навряд чи щось би вийшло. Тому, помолившись богам, прикликала всю доступну мені силу до рук, і кулаками гепнула по заледве промерзлій землі. Що сталося далі? Не знаю... Просто, магія полилася з мене потужним потоком, перетворюючись на величезні брили льоду, що виривалися з землі в напрямку демона і трощили все на своєму шляху. Земля стогнала, тремтіла і плакала, від болю, я це відчувала, але іншого способу зупинити Стихію, не було.

Вибух страшної сили розкидав усіх мимовільних свідків цього дійства, засипаючи очі й рот дрібною крихтою, дряпаючи шкіру гострими камінчиками та уламками льоду. Притислася до землі, намагаючись сховати голову. Аби лише ніхто не постраждав!

Коли все стихло, відчула, як щось холодне злетіло з мене і впало на землю. Нашийник? Ой! Адже я про нього зовсім забула! Хіба він не повинен був позбавити сили?

Ейнар

Він мчав вперед, до кордону королівства, сподіваючись, що не проґав свій єдиний шанс наздогнати викрадача. І справа більше не в завданні королівського мага. Просто саме зараз, коли її немає поруч, чоловік зрозумів, наскільки важливу роль вона відігравала в його житті. Світ ніби знову втратив усі фарби, перетворюючись на сіру жижу, що затягує не гірше болота.

Ледлоу, точка перетину доріг, давно залишився позаду, а час перевалив за полудень, коли земля здригнулася, наче від землетрусу. Погане передчуття стисло серце. Ейнар прискорився, розуміючи, що без Юкі тут точно не обійшлося. А вже наступного моменту пролунав сильний вибух, і тракт накрила пилова буря, зносячи все на своєму шляху.

Вкривши щитом себе і тварину, чародій перечекав найпотужнішу хвилю, а потім кинувся вперед. Він вже близько! Вона десь там, попереду! Головне, аби лише залишилася живою, а з рештою вони обов'язково впораються!

На місце прибув хвилин за десять, та Ейнару здалося, що минула ціла вічність.

- Що тут сталося? – шоковано пробурмотів чоловік, розглядаючи зруйнований тракт, вкритий воронками та величезними брилами землі та льоду.

То тут, то там із землі піднімалися люди, оглядаючи своє майно та підраховуючи збитки. Недалеко на узбіччі знайшовся і Гард Вален. Він валявся непритомний, схоже, його не слабо приклало… Але де Юкі? Адже вона не постраждала?