42 розділ

ЮкіОна

- Мене шукатимуть! - заявила, коли Вален нарешті закінчив свою тираду. Здалося, чи він трохи божевільний?

- Навіть не сумнівайся у цьому! – реготнув чоловік. – Ще як будуть! Все ж таки Хранителька на пряму пов'язана з Джерелом, і завдяки їй магія вивільняється з надр. Тож, невдовзі твої друзі дуже пошкодують, що втратили такий скарб!

Поглянула на старого знайомого з відвертим сумнівом. Що зі мною, що без мене, Айсблом як був звичайною гігантською квіткою, так нею й залишався.

- Казки це все, - спробувала криво посміхнутися. Від страшного болю зводило навіть м'язи обличчя. – Придумали колись, аби народ заспокоїти. Якщо люди дізнаються, що Джерело просто висохло, почнеться паніка. Хранителі всього лиш зручна ширма.

Храмовник завмер з піднесеним до рота кухлем. У його погляді, окрім величезної недовіри, промайнула слабка іскра сумніву. Адже він з Норзвергу, а там магії немає! Хто знає, може, я й не брешу?

- Але ж, твої здібності…

- Лише вроджена особливість, - знизала плечима і зашипіла від болю, що прострілив спину. - Проте навіть вона виявиться безсилою, якщо Джерело закриється. Розв'яжіть, будь ласка, руки, дуже боляче…

Вален стрепенувся, і вогник, що так мене втішив, відразу ж змінився непроглядною темрявою. Досадливо прикривши очі, знову благально глянула на свого викрадача.

- Я ж нікуди не втечу, - продовжувала капати на втомлений чоловічий мозок. - Ще й з цим вашим... нашийником! Розв'яжі-іть! Тіло зовсім затекло…

На моє щастя чоловік і справді зглянувся. Груба мотузка до крові натерла шкіру, що відвикла від роботи. Красуня! Що б на це сказала леді Прісцілла?

- Сподіваюся, ти добре виспалася? – криво усміхнувся храмовник. – Ми висуваємось за годину!

Ейнар

Він мчав, стрімголов, у бік закритого королівства. На вулиці вже розвиднілося, а в повітрі витав легкий присмак зими. Цього року, навіть для Ессхейма, вона настала надто рано!

В голові нескінченним вихором крутилась їх з Магнусом розмова. Якби він знав раніше! Якби ВОНА знала? Самовпевнені  старі пердуни зовсім втратили здоровий глузд! Загралися у свої ігри, не беручи до уваги людський фактор! Адже саме він відіграє чи не найважливішу роль у всіх трагедіях. Тільки б і цього разу маленька гра не перетворилася на масштабне лихо!

- Ти ж не збираєшся їхати через Мертвий ліс? – насторожено запитав його вірний друг та напарник, Вільям Бергер. Вони знайомі чи не з першого дня служби, і разом пройшли всі кола пекла, та іноді друг дивився на нього зі щирим подивом.

- Ви поїдете основним трактом... Впевнений, Вален рушив саме тим шляхом! – відсторонено відповів Ейнар, інтуїтивно промацуючи магічний фон лісу. Не найкраще місце для мандрівників. Своєвільне!

- Здурів? – голосно обурився Бергер. Нервово озирнувшись на притихлий загін, чоловік все ж таки спробував вправити другові мізки на місце. - Вирішив покінчити життя самогубством? А як же порятунок Хранительки? Ти ж іще кілька годин тому стверджував, що це головна мета у твоєму житті!

- Вона не змінилася, - так само відсторонено відповів слідчий. - Бери загін і висувайся на схід, а я поїду через ліс. Так ми зможемо оточити храмовника та з ймовірністю у дев'яносто відсотків, врятувати дівчину…

- Драгар!..

- Я все сказав, Вільяме! – на чоловіка глянули холодні сині очі. Щось страшне відбувалося всередині цієї людини, але відкриватися комусь Ейнар не збирався. – Виконуй!

- Сслухаюсь! - прошипів старий друг і направив коня трактом, наказавши всім слідувати за ним.

"От і славно!" - подумав чоловік, вступаючи під голі крони Мертвого лісу. Ні вітерцю, ні співу птахів. Здавалося, все живе давно згинуло тут, лишаючи по собі голий, обгризений вітром скелет.

Кінь під вершником нервувався, постійно схропуючи і намагаючись повернути назад. Під ноги стелився густий туман, приховуючи землю від очей слідчого, і, як живий, клубочився поміж дерев. Здавалося, він спостерігає за кожним рухом чоловіка, проникає в його легені та голову, зчитуючи не лише потаємні думки, а й приховані від усього світу почуття.

Ейнар не раз чув розповіді тих, хто перетнув Мертвий ліс. Говорили, цей шлях страшніший за допитні королівських катів, свого роду перевірка на хоробрість і чистоту помислів. Мало хто повертався без кошмарів, які переслідували свою жертву протягом довгих років, або ще гірше – тілесних каліцтв, які жертви лісу завдавали собі самі. Але точно ніхто з них, не виходив колишнім! Слідчий знав це напевне, проте ризикнув. Шлях крізь ліс був найкоротшим. Це його єдиний шанс перехопити Валена!

Незабаром час перестав відчуватися зовсім. Здавалося, хоч би скільки чоловік рухався вперед, нічого не змінювалося. Той самий краєвид, той самий туман, тільки увага потроху почала розсіюватися, а повіки важчати. Коли саме він заснув, Слідчий не зрозумів. Просто в якусь мить його засмоктала темрява, а вже наступної - очі обпік яскравий спалах.

Зі світла на Ейнара рухалося щось. Чоловік всією шкірою відчував міць цієї істоти, такої ж древньої, як і сам світ.

- Навіщо явився, людино? - проскрипів старечим голосом сторож лісу.