38 розділ

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

- Зруйновано близько двох десятків будинків нижнього кварталу, більше сотні крамничок затопило, півтора десятка знесло геть-чисто, зруйновано північну сторожову вежу, ту, що торік постраждала від злив…

- Її ж мали полагодити! – бісився Торвальд у своєму кабінеті, вислуховуючи доповідь міського голови.

- Так воно той... грошей не було, - знизав плечима чоловік похилого віку, та все ще з молодецькою поставою і пишними рудими вусами. – Головний скарбник на моє прохання чітко відповів: грошей нема, і не буде! Ось я і…

- Кромеля до мене! - рикнув король переляканому секретареві.

- Ще цеє… - продовжив гість. – Тут прохання від мешканців…

- Які ще прохання? - здивувався монарх.

- То оце ж... на фінансову допомогу. Кому будинок перекрити, кому відбудувати, ще торгова гільдія вимагає вашого дозволу на відстрочку виплат податків. Гроші підуть на компенсацію крамницям, що постраждали від урагану: ремонт зробити, товар закупити, збитки погасити…

- Р-р-р… - ледве стримувався чоловік, аби не послати всіх цих прохачів кудись подалі.

- Тут ще прохання від керуючого міською лікарнею… У них там місць не вистачає. Надто багато народу постраждало…

- Залиш все це тут, потім перегляну! – крізь зуби прошипів Торвальд.

Гостя двічі просити не потрібно було. Низько вклонившись, він залишив добрий стос паперів на столі у короля і зник за дверима.

- Ваша Величність, - звернув на себе увагу головний радник Торвальда, чоловік стриманий і спокійний, проте з твердою волею, - можливо варто відкласти святкування осіннього балу? Гроші зараз необхідні місту та його мешканцям…

- Ні! - гаркнув король. – Бал відбудеться! Гроші для цього я знайду!

Після обіду нарешті з'явився Магнус. Старий пройдисвіт вклонився Хагену і вичікувально подивився монарха.

- Чому погодники не попередили про ураган? – знову гарчав чоловік. Сьогодні взагалі день не задався! То зі скарбником з'ясовував, куди гроші зі скарбниці витікають, то з головним лікарем домовлявся про прийом платоспроможних пацієнтом у палаці. Послуги, звичайно, дозволити собі зможуть одиниці, але бал – справа дуже затратна!

- Тому, що вони не знали, - знизав плечима чародій, глянувши на свого короля, як на нерозумну дитину.

- Як це? - не вгавав монарх, ще більше виходячи з себе. – Вони використовують третину всієї магії, що збирається у наших накопичувачах! Чому вони не в змозі передбачити якусь бурю?

- Можливо, тому, що вона не зовсім звичайна? - від легковажного тону гостя, Торвальда всього пересмикнуло.

- Про що ти?

- Ну… я підозрюю, що у виникненні урагану винна якась вища сила…

- Боги? – насупився король.

- Можливо боги, а можливо й ні. У будь-якому випадку, це точно не природне явище.

- То що, наступного разу, щоб довідатися погоду, мені доведеться звертатися до оракула? - в'їдливо промовив чоловік. - Тоді навіщо витрачати гроші на твоїх шарлатанів?

- Ну, навіщо ж до оракула? – посміхнувся чарівник. - Юкі непогано справляється й сама.

- Р-р-р…

ЮкіОна

Тиждень промайнув перед очима лихим скакуном. Тільки й встигала, що пити знеболююче зілля, та крутитися уві сні. Решта якось розмилося. Заняття скасували, поки мені не полегшує, навіть Ейнар обмежився обтяжливим мовчанням та стопкою літератури з магії захисту. Торвальд більше не з'являвся, проте його дивний лікар оглядав щодня. Навіть вранці перед балом заглянув.

Зізнаюся чесно, дізнавшись скільки руйнувань приніс ураган, я щиро сподівалася, що бал скасують. Але, не тут-то було! Палац поспішно готувався до святкування. Прибиралися густо запорошені закутки, натирався посуд, а з кухні котрий день долинали очманіло апетитні аромати. Загалом, в передчутті були всі, окрім мене!

Не знаю, чому… Просто в повітрі наче витала якась незавершеність. Здавалося, та буря, це лише початок! Початок чогось страшного, чогось, з чим нам не впоратися. Здавалося, сама земля тремтіла від жаху, який її охоплює. Що вже говорити про мене, її дурну посланницю?

- Вам щось не подобається? – злякано запитала служниця, яку приставив до мене пан Думс у перший же день мого прибуття.

- Ні, Марто, - криво посміхнулася, оглядаючи у дзеркалі своє відображення.

Невисока, тендітна дівчина, тонка талія здавалося ось-ось переломиться, надто прозорі блакитні очі виглядають відшліфованими шматочками льоду, а біла шкіра негарно просвічувала синіми венами, як у хворої. Безбарвне волосся заплели у витончену зачіску, а шию прикрасили коштовностями. Хіба це я? Хіба цього я хотіла, коли втікала з притулку? Стати іграшкою в руках всесильних, лялькою на продаж заради чужої наживи?..

Скривилася! Гидко від себе самої! Жалісливість не найкраща якість для того, хто зібрався йти проти системи. А жалість до себе взагалі вкрай недоречне почуття! «Що ж сприйматимемо цей бал, як можливість підшукати собі союзників на майбутнє! Знати б ще яким воно буде…»