37 розділ

Ейнар

Граф Еміль Редлоу Йорґу - зарозумілий слимак з повними кишенями золота! Нічого доброго Юкі з ним не чекає! Так, він молодий, вродливий і навіть не дурний, та про його походеньки не пліткує тільки німий та глухий. Він ніколи не приховував своєї велелюбності, а коханки, зауважте, не одна, навіть складали зручний для всіх розклад. Окрім того, графа не раз було помічено у пікантному закладі з промовистою назвою «Червона панчоха». Так що Юкі, з її невинністю та наївністю, ніяк не впишеться в таке бурхливе життя!

Поспілкуватися із претендентом на руку Хранительки особисто не вдалося. Бачите, він занадто зайнята людина і без попереднього запису не приймає, хоча Ейнар достеменно знав, в той момент чоловік був не тільки вдома, а ще й не один.

Зібравши всю доступну інформацію, він повертався до палацу, коли здійнялася гроза. Дощ лив, як із відра, вітер збивав з ніг, зносячи все, що забули закріпити, а блискавиці яскравими смугами розтинали чорне небо. То тут, то там чулися відчайдушні крики і тріск зламаного дерева. Складалося враження, наче це потойбіччя розверзлося і намагається поглинути весь світ.

Від негоди чоловік заховався в одній із сторожових веж, розкиданих по місту. Тут розміщувалися наглядові пости міської варти. З величезної висоти щодня дозорний спостерігав за життям міста, повідомляючи варту внизу про надзвичайні події. Таку систему ввели після того, як через брак магії відключилися сигнальні артефакти, що розташовувалися на цих же вежах. Ось таке спрощення геніального винаходу.

Стоячи біля вікна одного з верхніх поверхів, Ейнар мучився дивним передчуттям лиха. Начебто має неодмінно статися щось погане, але що чоловік не розумів. Хранителька у безпеці, нашкодити їй фізично в палаці ніхто не наважиться, рідних та близьких у слідчого давно вже не було, тож ніякі нерозривні сімейні узи його не пов'язували… Тоді звідки взялося це щемливе почуття в його серці?

Сполох! Сполох! Ще сполох! Велетенські блискавиці щоразу били в те ж саме місце. У світлі їхніх сполохів чоловікові здалося, наче хмари над палацом завертаються у величезну спіраль.

- Це ще що таке? – насупився Ейнар.

Черговий сполох засліпив очі, а вікна затремтіли від неймовірно потужного гуркоту, наче десь поряд обвалилася ціла гора. Присутні в кімнаті вартові навіть поприсідали від несподіванки. І тільки чарівник завмер, наче зачарований. У тому гуркоті йому почувся шалений рик невідомого чудовиська. Серце стислося від тиснучого болю, а наступної миті помчало, як ненормальне, намагаючись вирватися з грудей.

- Юкі!.. - прохрипіло спазмоване горло, а ноги вже самі несли оніміле тіло у бік палацу. Аби лишень встигнути!

ЮкіОна

В себе прийшла від пекучого болю в грудях. Що це?.. На мене впала стіна? Чому так важко дихати?

Та ні! Я лежала біля протилежної від вікон стіни, підлогу густо всіяли сотні дрібних уламків розбитого скла, по кімнаті гуляв вологий холодний вітер, заливаючи дрібними краплями все навколо. Спробувала підвестися і одразу ж зрозуміла, не зможу. Груди боліли нещадно. Ні вдихнути, ні ворухнутися! Про те, аби покликати на допомогу, навіть мови не йшлося. Тут хоч би якось до найближчого крісла доповзти, може, так вдасться на ноги звестися.

Ейнар знайшов мене, коли я, схопившись за сидіння, вже майже до пояса залізла на величезне крісло. Раніше я не розуміла, навіщо воно взагалі знаходиться в спальні, адже його навіть з місця зрушити не реально. Що ж, мабуть, саме для таких от випадків!

- Юкі! – почулося стривожене від входу. Моє трохи пошарпане тільце підхопили на руки і понесли в невідомому напрямку. Як незабаром з'ясувалося, у вітальню. - Ти як? Що сталося?

В синіх очах хлюпалися рештки страху. Я що так погано виглядаю? Мене осколками посікло? Але ж обличчя не болить…

- У грудях боляче, - прохрипіла у відповідь. Говорити виявилося важко. - Мабуть, вдарилася, коли мене від вікна відкинуло... Ти вже закінчив зі своїми справами?

А ось заглиблюватися в подробиці того, що трапилося, не хотілося. Лаятися буде! Ейнар і так вважає мене дитиною, не вистачало, аби він вирішив, що я ще й безвідповідальна! Та де з ким поговорити вже ж варто...

- Відведеш мене до Магнуса?..

Проте іти нікуди не довелося. Навпаки, це до мене збіглася добра половина палацу: починаючи від лікаря та короля, і закінчуючи служницями та майстровими. Кімнату оперативно прибирали, вікна забивали цупкою тканиною. Мови про те, щоб залишитися тут на ніч, уже не йшло, мене збиралися переселити на деякий час, та йти негайно не хотілося. Спочатку потрібно розповісти про все чарівнику.

- Що сталося? - гарчав Торвальд, шаленим биком влетівши в мою вітальню.

- Неймовірно сильний порив вітру розбив вікна в спальні Її Світлості, - відчитався, пошанливо схилившись, керуючий палацом, пан Думс. – Ми вже позабивали рами. Завтра все полагодять!

- Як Хранителька? - переключився на лікаря чоловік, ніби не помічаючи мого уважного погляду. Цікаво, у мене він хоч щось питати буде?

- Все гаразд, - флегматично відповів імператорський лікар. Складалося враження, наче він не від цього світу. - Легкий струс і тупа травма грудної клітки, певно від падіння. Невеликий синець зійде сам по собі тижнів за три...