36 розділ

ЮкіОна

День видався дивним… Навіть не так! Останній тиждень був дивним. Окрім божевільні, яку влаштував навколо мене Ейнар вдень, вночі мені не давали спокою нав'язливі передчуття. Якщо це можна так назвати… Десь на задвірках підсвідомості, часом прослизало відчуття чужої присутності. Не безпосередньо поруч, а наче б то скрізь! Воно накочувало хвилями в моменти, коли емоції втихомирювалися, і зникало, як  тільки я втрачала концентрацію. Не знаю, можливо, це так формувався наш зв'язок із Айсблом?

Але було й дещо куди як моторошніше! Моя сила! Вона раптом зажила власним життям, то заледве нагадуючи про себе тоненькою цівкою, то розриваючи магічні канали бурхливим потоком. Причому від мене її кількість ніяк не залежала. От і сьогодні, під час спарингу я просто спробувала злегка підчепити і відштовхнути Ейнара, а вийшло те, що вийшло... Не очікуючи каверзи, чоловік навіть не встиг прикритися щитами, з усього маху влітаючи у найближчу стіну якогось сараю. В мене заледве серце не зупинилося!

Він сповз по стіні на землю безвольною лялькою, одразу ж знепритомнівши. Думала, звалюся поруч! Це ж треба так, не встигла обзавестися вчителем, як сама ж його й угробила! Та ні! ЦЕЙ… р-р-р… швидко очухався, помацав шишку, що миттєво вискочила на потилиці, і поскакав у невідомому напрямку. І що це було?..

Загалом, повернулася до себе і замкнулася на всі замки. Якось не було настрою займатися… Всередині наростало нав’язливе відчуття тривоги. Щось повинно трапитися!

Коли завітав пан Бернс, мій учитель історії, я стояла на балконі, вдихаючи холодне повітря. "Що не так?" - крутилося в голові, шматуючи серце. На язиці ясно відчувався присмак урагану, що невпинно насувався.

- Що трапилося, Ваша Світлість? – поцікавився чоловік похилого віку, мерзлякувато кутаючись у довгий балахон, тобто вчительську мантію.

- Хіба ви це відчуваєте, пане Бернс? - запитала, не відриваючи погляду від горизонту. Місто, що розкинулося на багато миль, жило своїм життям, навіть не уявляючи, що незабаром їх накриє небачена досі гроза.

- Що саме, люба? – я не заперечувала, коли ця щирої душі людина іноді ставилася до мене, як до рідної. Нехай! Не так багато в моєму житті було гідних поваги людей.

- Сюди прямує буря, - відповіла, стискаючи кулаки. - Потрібно поговорити з королем! Незабаром місто та його округу накриє страшний ураган!

- Але ж сезон ураганів давно минув, - здивувався вчитель. – Хіба таке можливо? Може ви помилилися, Ваша Світлість?

- Мені б дуже цього хотілося... - криво посміхнулася ошелешеному чоловікові. - Проведете мене до Його Величності? Не личить Хранительці бігати коридорами без супроводу.

- Звичайно-звичайно!..

Торвальд знайшовся у тронному залі. Він саме вислуховував прохання своїх підданих, був у монарха такий не дуже приємний обов'язок. Та, як не дивно, сьогодні чоловік перебував у чудовому настрої.

- Юкі! - вигукнув король, перебиваючи якогось скрюченого в три погибелі дідуся. - Якими вітрами, люба?

Присівши у граційному реверансі, нервово озирнулася. Зал був переповнений народом, від вельмож, до простих городян, і всі вони пильно, з величезною цікавістю, дивилися на мене. Ще б пак, Хранителька власною персоною примчала! Пересмикнула плечима і підійшла ближче до трону.

- Мені необхідно з Вами поговорити… - не думаю, що повинна повідомляти при всіх такі неприємні новини.

- Он воно як, - дуже здивувався монарх. – Ми всі уважно слухаємо тебе! Що такого хоче повідомити нам юна Хранителька рівноваги?

«Він знущається з мене? Намагається принизити перед підданими? Але навіщо?» - певно, в моїх очах все ж таки відбилася ретельно прихована невпевненість. Торвальд задоволено посміхнувся, приосанившись.

- Ну? – підвищив він голос. – Я чекаю!

Глибоко зітхнувши, розправила плечі та виступила вперед. Що ж, я хотіла, як краще!

- Ваша Величність, - заговорила голосно і впевнено, не відриваючи погляду від очей співрозмовника, точно так, як навчав викладач риторики, - боюся, у мене для вас і ваших підданих погані новини... На столицю та її околиці рухається ураган такої сили, яку вже багато років не бачив цей край!.. Нам усім варто приготуватися, щоб зустріти негаразди всебічно озброєними!

- Звідки така інформація? - насупився король, нервово оглянувши стривожений народ.

- Я відчуваю його наближення…

- Он як, - з полегшенням видихнув Торвальд. - Ти відчуваєш…

У його голосі почулося стільки отрути і глузування, що навіть пан Бернс, котрий перебуває неподалік, задихнувся обуренням. По спині пробігло тремтіння. Не знаю, що більше мене мучило: образа від зневажливого ставлення чи злість на саму себе. Адже я знала, що це ні до чого хорошого не приведе. Король не здатний ні визнати мене рівною, ні прийняти мене як Хранительку. Я для нього лише чергова іграшка!..

- Проте я не можу покладатися тільки на твої передчуття у такій важливій справі! А мої «погодники» про жодні катаклізми не попереджали, - задоволено опускав мене в очах громадськості монарх. Навіщо йому це треба? - Юкі, адже ти повинна розуміти, якщо зараз помилишся, то тим самим завдаси величезних збитків не тільки королівству, а й кожному його жителю. Якщо всіх розігнати, крамниці та майстерні втратять прибуток, а ми значну частину податків! А це вже ні в які ворота!..