34 розділ

ЮкіОна

Як білка в колесі! Саме так я почувала себе останній тиждень. Ейнар заганяв мене не лише тренуваннями, а й загальними заняттями. Він чіплявся до всього, навіть до леді Дербіш з її ідеальним вихованням. То партнер по танцях надто наблизився, то сукні, бачте, занадто відкриті, то посміхаюся надто широко. Нема чого! Друге моє ім'я – стриманість!

Спочатку намагалася обурюватися, доводити його не правоту, але це все одно, що головою об стіну битися. Тільки собі гірше робиш! Він мене не чув, або не хотів чути і майстерно уникав будь-яких розмов. А якщо я починала страйкувати, мене ще більше завантажували завданнями. У результаті вирішила, що простіше трохи відступити і дозволити йому відчути свою владу наді мною. Як каже леді Дербіш: чоловік завжди повинен вірити, що він головний, а як там буде насправді, це вже не важливо.

Я якраз розучувала ноти, розриваючи барабанні перетинки своїх вчителя та охоронця. Виявляється, музика – це не моє! Завжди знала, що боги обділили свою посланницю музичним слухом, та пан Ленц не здавався, продовжуючи наполягати на тому, щоб я розтягувала свої дубові зв'язки. Ніяк не зрозумію, він надто впертий чи наївний?

Двері в музичний клас з гуркотом відчинилися, пропускаючи всередину монарха, власною персоною. Торвальд всього на мить завмер у проході, оглянувши приміщення, ледь помітно скривився, помітивши Ейнара, і плавним кроком попрямував до мене. Витончений реверанс, аби достойно привітати короля, і ось ми дивимось один одному у вічі, намагаючись зрозуміти, що у кожного з нас на думці.

Дивно! Та тільки зараз, зазирнувши в ці холодні очі, я зрозуміла дещо насправді важливе: немає різниці! Будь то Джой, Крістофер або ж Вален, всі вони ніколи не бачили в мені людину! Лише наживу, лише ціль, яку необхідно спіймати, скрутити та змусити зробити те, що їм потрібно. Немов я тварина, безмозка, безправна, байдужа…

Торвальд дивився на мене таким самим поглядом! Навіть якщо спочатку я намагалася повірити в його щирість, то зараз зрозуміла, якщо підкорюся, стану іграшкою. Тож я боротимуся! У перспективі навіть смерть здається куди більш прийнятним варіантом, аніж роль маріонетки в руках тирана.

- Бачу, ви старанно займаєтеся, - все ж таки розірвав наше зорове протистояння монарх. - Це похвально! Проте зараз вам варто зайнятися важливішими справами. Наближається осінній бал, куди з'їдуться гості з усієї країни і не лише. Я хочу, щоб ви постали перед ними у всій красі! Необхідно справити враження…

- Як вам завгодно, - відповіла, привітно посміхнувшись. Ненавиджу скупчення народу!

- Я наказав пошити вам найкращу сукню і навіть виготовити прикраси! - продовжив король, наполегливо не помічаючи мого настороженого погляду. - Із вашою зовнішністю буде не складно заволодіти загальною увагою. А наприкінці вечора, думаю, я оголошу про ваші заручини з бароном Йорґу…

- Вам не здається, що їй ще зарано заміж? - втрутився Ейнар, не стримавши злого рику. У його очах так і палав неконтрольований лютий вогонь.

- В самий раз, - сказав король, повернувшись до співрозмовника. Торвальд відкрито потішався, спостерігаючи за чужим обуренням, адже чудово розумів, усі безсилі проти нього. – Це заспокоїть народ. Дозволить їм повірити у стабільне майбутнє. Чим швидше Хранителька понесе, тим вища можливість, що дочка її стане спадкоємицею. А саме це зараз необхідно Ессхейму: мир та процвітання! Ви зі мною не згодні?

Відповіддю Торвальду став гучний скрегіт зубів. Не гнівайся, Ейнаре! Не знаю як, та я ще постараюся все змінити! Заміжжя аж ніяк не входить у мої найближчі плани!

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

Він знову пив, замкнувшись у своєму кабінеті. Це справжнє покарання, дивитися в, до болю, знайомі очі, що належать іншій людині, але продовжувати бачити той самий погляд. Ні його щедрість, ні привітність не змогли змусити це дівчисько повірити йому, перейнятися хоч дещицею симпатії. Чому?.. Чому вони завжди відвертаються від нього? Чому воліють бачити коло себе когось іншого? Адже він завжди підтримував її! Це він був готовий померти заради неї! Він збирався покласти весь світ до її ніг! Міріам… Як вона могла його зрадити? Хіба вона не розуміла, наскільки дорога йому? Хіба не бачила?..

У двері постукали, перериваючи безперервний потік гірких думок. Минуло стільки років, а він так само пам'ятає кожну, проведену поряд з нею мить, і так само страждає, втративши її навіки через свої помилки... Та, нічого! Більше він не помилиться! На цей раз у нього все вийде! Навіть без неї, у нього все вийде!

- Ваша Величність? – у дверях з'явилася невпевнена, але дуже стривожена фізіономія Іврека Ленські. – Дозвольте?

- Чого тобі? - скривився король, опускаючись у широке крісло за столом.

- У нас проблеми... - невпевнено проблеяв вчений, замикаючи за собою двері.

Торвальд спочатку не зрозумів, про що лепече цей слимак, але за мить, трохи п'яний мозок увімкнувся, і знову почав працювати.

- Не тягни! - рикнув монарх. – Викладай усе і провалюй звідси швидше!

Перелякано гикнувши, Іврек, тим не менш, не відступив. Він, тремтячими руками, виклав перед королем якісь папери з графіками, ніби той мав відразу все зрозуміти.