32 розділ

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

- Ну як? – з прихованою надією запитав монарх.

- Все вийшло! – схвильовано відповів високий худий чоловік у білому лабораторному халаті.

Він не був магом, але досяг значних висот завдяки своєму розуму та винахідливості. Це він запропонував спробувати збирати магію у вловлювачі, щоб концентровано застосовувати за необхідності. Винахід мав полегшити життя багатьом і запобігти різкому зникненню магії зі світу, якби не знайшовся новий хранитель. Як усе перетворилося на спосіб легкого заробітку та маніпуляцій, він навіть не зрозумів?

- Чудово! - вигукнув король, підводячись з-за письмового столу. – Якраз встигнемо до осіннього балу підготувати достатню кількість вловлювачів. Думаю, вже завтра можна відправити перше запрошення на демонстрацію моїм найвірнішим друзям!

- Але... Ваша Величність, - проблеяв винахідник, - так не можна... Адже ми не знаємо, якими можуть бути наслідки використання закритої у вловлювачі енергії. А якщо ми випадково вб'ємо когось?

Демонстративно скривившись, Торвальд все ж таки задумався над словами занадто педантичного працівника. Не хотілося б втрачати вірних людей через якусь помилку.

- Гаразд, - роздратовано рикнув чоловік. - Скільки ще тобі потрібно часу на ці перевірки?

- Хоча б півроку, - зрадів Іврек, прораховуючи, коли зможе отримати все необхідне. – Почнемо експерименти з найпростіших тварин, поступово просуваючись вперед. А там місяці за чотири-п'ять, можна буде і на комусь із людей перевірити. Краще почати з тих, кого не шкода.

- Ніколи чекати! - Торвальд різко обірвав мрійливу промову винахідника. – Почнемо, мабуть, із останнього. Я чув, дружина нашого міністра освіти якраз вагітна... Завтра вона прийде до тебе в гості, пропишеш вітаміни та щоденні процедури, для покращення, так би мовити, здібностей немовляти!

- Але це неправильно!.. - задихнувся обуреннями винахідник.

- Івреку, - вкрадливо промовив король, повільно насуваючись на підлеглого, - тебе ніхто не питає, що правильно, а що ні. Твоя справа виконувати мої накази і мовчати. А якщо проговоришся, я особисто зроблю з тебе піддослідного звірка. Зрозумів?

Злякано кивнувши, винахідник зник за дверима кабінету.

«Що ж, доведеться ще трохи почекати!»

ЮкіОна

- Це просто нестерпно! - злісно шипіла, повертаючись до себе після чергового заняття. За розкладом у нас намічався обід, будь воно все проклято!

- Не розумію, що тебе не влаштовує? - незворушно запитав Ейнар, крокуючи на півкроку позаду.

- Ти знущаєшся? - вибухнула, не змінюючи при цьому виразу обличчя та не підвищуючи голосу. І я вам скажу, що це не так легко зробити, як здається. – Після твоєї витівки, я почуваюся прокаженою! Від мене сахаються люди!

- Ти перебільшуєш, - чародій навіть бровою не повів на мої звинувачення. Ну що за черствий обрубок колоди?

А почалося все з того, як ми домовились допомагати одне одному. Цей допоміг, нічого сказати! Спочатку просто ненав'язливо відтісняв від мене кожного зустрічного, диким звіром відстежуючи здивованих придворних. Нехай! Це я ще терпіла! Але до вечора Ейнар уже тягнув мене за лікоть від будь-якого чоловіка, котрий намагається просто привітатись, обґрунтовуючи це їхніми можливими поганими намірами. МОЖЛИВИМИ!

Та кульмінацією цієї божевільні стала наша зустріч з бароном Юберті, наймилішим молодим чоловіком. Завжди усміхнений, привітний, легко добивається прихильності. Він часто виявляв мені ознаки своєї симпатії, не чекаючи при цьому нічого у відповідь. От і цього разу, барон, побачивши мене ще здалеку, широко розкрив обійми і попрямував до нас. З нього так і сипалися різні компліменти та невинні жарти. Не церемонячись, він схопив мою кисть, затягнуту в мереживну рукавичку, обома руками і потяг до губ. Зізнатись чесно, мені не подобався ні сам барон, ні його нав'язливі манери. Але, як наполягала Присцилла Дербіш, справжня леді не має права відмовити у прояві люб'язності, навіть якщо остання їй не приємна.

Приготувавшись терпіти півгодинне оспівування мого розуму та краси, я раптом відчула різкий ривок вперед. А потім побачила, як тіло барона відлітає від мене на добрячих п'ять кроків і з глухим стуком приземляється на мармурову підлогу. Перед очима виросла спина Ейнара, остаточно загороджуючи огляд.

- Варта! - зарепетував на весь палац мій охоронець. - Схопіть цього негідника і киньте до в'язниці. Таким мерзотникам не місце поряд із Хранителькою!

І на цьому все! Щойно охоронці забрали зляканого Юберті, Ейнар примостився трохи позаду і з кам'яним обличчям вирушив далі. На всі розпитування відповідав однозначно: «Так треба! Це моя робота!"

Та після неприємного інциденту всі придворні стали цуратися мене. Навіть прислуга шарахалася вбік, заледве не пробиваючи стіни наскрізь від переляку.

- Поясни, чим тобі не догодив Юберті? - намагалася, на ходу, зрозуміти, за що терплю все це. – Стривай, це помста?.. Точно! Це за те, що тоді я залишила вас! Ти підло намагаєшся зіпсувати мою репутацію! Але знаєш що? У тебе нічого не вийде!

- Якраз навпаки! Я рятую твою репутацію! - вибухнув чарівник, як тільки ми увійшли до моїх покоїв. - Я єдиний, кому взагалі до тебе є хоч якась справа!