30 розділ

ЮкіОна

Ха-Ха! Це мій саркастичний сміх! Взагалі, відколи я покинула притулок, характер у мене почав сильно змінюватися. Зачерствів, перетворюючись з ніжної, вразливої ​​квітки, на колючку. Мені здавалося, що я й раніше мала ці колючки, просто намагалася тримати їх подалі від людей. Проте зараз шипи, що обліпили все тіло, наче броня, захищали від усього без розбору. Ім'я їм сарказм, здоровий глузд і розрахунок. Зізнаюся чесно, мені це не до вподоби, та інакше тут не вижити.

От і зараз, старий покинув мене з гострим ножем в руках і зник, жбурнувши в обличчя лише дурну загадку. Як же я «люблю» Ессхейм, де все так просто і зрозуміло!

Гаразд, що там сказав пан Магнус? «Коли змішається кров Джерела та Хранительки...» Ну, про свою кров, це я зрозуміла, а ось що робити з кров'ю Джерела? Адже це не жива істота! Звідки в нього візьметься кров?.. Чи жива?..

Перевела погляд на величезний бутон білої квітки, що ледве розкрився. А якщо це в буквальному значенні Джерело, значить у нього має бути сік. Тобто кров! Правильно?

- Сподіваюся, після цього я не помру від отруєння!

Міцно стиснула ніж у правій руці і, заплющивши очі, розрізала собі долоню. Боляче! Гаряча рідина відразу заповнила долоню і заструменіла між пальцями. Чому так багато крові?

Струснула головою, намагаючись відігнати паніку, і наблизилася до стебла рослини.

- Ти ж не гнівайся на мене, милий. Просто, нічого розумнішого я не придумала... Пробач! - різким рухом розсікла товсту шкірку стебла. З тонкого розрізу відразу заструмував молочно-білий сік. – Боги, допоможіть!

Приклала забруднену кров'ю долоню до розрізу на  стеблі  і міцно заплющила очі. Перші п'ять секунд взагалі нічого не відбувалося. Я навіть встигла видихнути з полегшенням, коли все тіло, мов голкою, пронизало наскрізь гострим болем. Спробувала відібрати свою багатостраждальну кінцівку, але не змогла поворухнути жодним м'язом. Що відбувається?

Раптом піднявся сильний вітер, зносячи все на своєму шляху і закручуючись навколо нас з Джерелом у величезну вирву. Сукня замоталася навколо ніг, волосся розтріпалося, перетворюючи витончену зачіску у вороняче гніздо, а серце застрягло десь у горлі, намагаючись втекти з цієї лікарні для божевільних! Що взагалі відбувається?

Квітка пульсувала сліпуче білим світлом, все більше нарощуючи темп і лякаючи мене до гикавки. А коли я вже встигла розпрощатися з життям, вибухнула яскравим спалахом, відкидаючи моє тендітне тіло у велику купу чогось м'якого, проте дуже смердючого. Вихор зник так само раптово, як і з’явився, залишаючи по собі розруху. Вирвані з корінням рослини, розбиті на друзки горщики, уламки скла і величезна біла квітка, яка розпустилася та горіла м'яким білим світлом, ледь помітно ворушачи пелюстками.

Сповзла з купи чогось… До речі, чого?

- Чудово! Могли б попередити! Я б одягла те, що не шкода.

Гній! Величезна купа гною впіймала мене у свої теплі смердючі обійми, не дозволивши розбитися на смерть. З одного боку, я щиро вдячна, з іншого: звідки в королівському саду взялася купа гною? Це жарт такий чи магія пристаралася?

- Ну, як все пройшло? - запитав на виході маг. Оглянувши мене, він посміхнувся і погладив довгу бороду. - Я так розумію, все вийшло!

Міцно стиснувши губи, щоб не нагрубити старості, вирушила до себе. Думаю, про те, що від мене шарахнувся навіть собачка старої леді Вінздор, вчительки з танців, згадувати не треба. Здається, день сьогодні буде не легким!

Магнус Лунг, придворний маг

Він знав, що все вийде. Зрозумів це ще під час зустрічі, але коли побачив Юкі виваляну в гною, заледве втримав обличчя. Так-так, цю свого роду перевірку, проходять усі Хранительки. Він досі пам'ятає, як із саду виходила Міріам, мокра і обліплена пір'ям, немов курка. Тоді був єдиний раз, коли світле обличчя Хранительки спотворила злість. Ех… Скільки часу витекло, а біль так само сильний.

Доповівши радісні вісті Торвальду, чародій вирушив до себе. Потрібно було все обміркувати та вирішити, як діяти далі. Незважаючи на всі вловителі короля, магія джерела все ж таки вирвалася назовні, хоч і набагато меншим потоком, ніж зазвичай. Проте цього замало для відновлення нормального магічного фону цілого світу. Якщо так продовжиться й далі, бути біді!

- Ваша Світлість, - відчинив двері його кабінету довірений охоронець, - до Вас відвідувачі. Просити?

- Так, - насупився чоловік. Кого це принесло?

Через кілька хвилин до кімнати увійшли молодий чоловік і хлопчик, років дванадцяти.

- Ваша світлість! - Вклонився гість.

- Ейнар? - здивувався чародій. - Радий тебе бачити. Присідай! Як доїхав? А ти, мабуть, Майк?

- Точно помічено, Ваше Чарівництво! – усміхнувся на весь рот хлопчисько.

- Майку! - рикнув слідчий.

- Все гаразд, Ейнаре, - відмахнувся старий. - Живий розум гідний похвали, а не покарання. Я дуже радий Вас бачити…

- От бачиш! – зраділа дитина, глянувши на свого супутника. – А ти кажеш, я роздовбай. Е ні, я розумний!