28 розділ

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

До замку повернувся абсолютно збентежений. Єдиним другом та радником цієї ночі Торвальду буде алкоголь. Так, він пив! Пив, заливаючи спогади, що їдкою кислотою виїдали його нутрощі. Перед очима щоразу виринали очі коханої жінки, котра помирала на його руках, очі, в яких виднілася лише ненависть до нього! Адже саме він її вбив! Він винен у всьому! Він і його жага до влади!..

Влада це єдине, що відтоді його цікавить. Але, чи насправді все так? Невже нічого більше він не хотів так само сильно, як одягнути цілком заслужену корону? Ні! Собі він може зізнатися. Найбільше він хотів її! І найбільше ж її ненавидів! Адже це вона у всьому винна. Це вона його не прийняла, покинула, хоч обіцяла все життя бути поряд! Це вона зачала від Рональда. Від виблюдка, який посмів зруйнувати всі його плани, який посмів відібрати найдорожче!

Пляшка із вином полетіла у стіну, розбившись в друзки. І що тепер робити? Як дивитися в ці очі і не бачити в них Міріам? Як не чути її крики, не відчувати знову і знову теплої крові, що стікає по його руках?

Впавши обличчям у подушки, чоловік голосно закричав, виплескуючи назовні весь біль та розпач, які затопили п'яний мозок. Він зможе! Все зробить заради своєї мети! Він надто довго до цього йшов! І ніяке дівчисько не посміє йому завадити. Навіть її донька!

ЮкіОна

Це було дивно, і до істерики страшно. Лена, або як там її насправді звуть, покинула мене. Мене обвели навколо пальця, потішились і принесли в жертву дикому звірові. Тому що в очах Торвальда Хагена я побачила божевілля, відбиток загнаного в пастку хижака. Він був готовий розірвати мене будь-якої миті, незважаючи на наслідки. Почуття небезпеки не залишало навіть у закритій на замок спальні, де мене розмістили.

Не скажу, що зі мною погано обійшлися. Ні! Просто це місце викликало відторгнення. Наче щось важливе вирвали з його серця, і воно повільно гине, забираючи з собою все світле.

Від думок, які розривали голову, заснула пізно. Жахи щоразу піднімали до самого ранку. Тому, коли на світанку в двері постукали, я була готова померти на місці. Мене відмили, причесали, одягли і повели на сніданок до Його Величності. Сказати, що хвилювалася? Це, мабуть, єдине, що змогло мене підбадьорити!

На величезній терасі із видом на місто накрили великий круглий стіл. Під срібними ковпаками вистигали з десяток страв. Що ж, король не може снідати наодинці з простолюдинкою. Та, як виявилося, нас справді було лише двоє.

Торвальд Хаген, чоловік років сорока п'яти, з довгим, прибраним у хвіст, чорним волоссям, яке ледь торкнула біля скронь сивина, карими очима і гострим підборіддям. Високий, із тренованим жилястим тілом, він вихором увірвався на терасу. Різким рухом руки, відпустив слуг з охороною та присів за стіл. Гострий погляд пройшовся моєю блідо-рожевою сукнею, заглянув у скромний виріз і повернувся до обличчя.

- Накажу принести іншу сукню. Рожевий тебе зовсім не прикрашає, - холодний голос розрізав мертву тишу. Я навіть дихати боялася у його присутності. Чомусь ця людина викликала не тільки підсвідомий страх, а й стійку ворожість. - Сідай! Нам треба поговорити!

На стілець намагалася опускатися повільно та граціозно, як колись навчала пані Хансен, проте мої старання король не оцінив. Його пісне обличчя ще більше перекосилося, коли я приступила до сніданку. Якщо чесно, їсти хотілося жахливо. І навіть присутність цього неприємного типу анітрохи не псувала апетит.

- Терміново потрібні вчителі! Ти зовсім не вмієш поводитись за столом… і не тільки! – виплюнув цей… цей… Р-рр…

- У притулку діти намагаються вижити за будь-яку ціну, а не реверанси відпрацьовують, - я не збиралася хамити. Просто він мені дуже не подобався! Наче це я сама до його палацу заявилася, а не він мене приволік.

Його Величність скривив дуже кислу міну, але тему вирішив змінити.

- За місяць у палаці відбудеться бал. Там я представлю тебе суспільству і оголошу про твої заручини з графом Йорґу. Це буде чудовий шанс для тебе влитися у суспільство. Він досить молодий, не дурний і багатий, отже складе чудову пару.

- Навіщо? - запитала, щоб відволіктися. Всередині наростало неприємне роздираюче відчуття, ніби хтось намагався вирватися назовні. Невже мій демон прокинувся? Щось він запізнюється!

- Що означає «навіщо»? - здивувався монарх. - Ти хранителька рівноваги і маєш оберігати Джерело. Твоє місце у палаці, поряд з Айсблом та троном. Так було завжди і буде надалі!

- Це я розумію, - продовжувала нариватися. - Але навіщо так поспішати? Заміжжя – серйозний крок, а граф…

- Буде оберігати тебе від ворогів та непотрібних чуток! – сердився Торвальд. Він підвівся зі стільця, обпершись кулаками на стіл, примружився, і прошипів, немов отруйна змія: — Дівчинко, якщо ти хочеш щасливо жити до кінця своїх днів, то маєш беззаперечно слухатися мене! А інакше...

Що «інакше» чоловік не договорив. З'явився молодий хлопчина з товстою папкою в руках. Він злякано нас оглянув, та все ж відволік свого короля від погроз. Рикнувши, Торвальд різким кроком пішов з тераси, а я нарешті змогла перевести подих. Здається, мене вже не злюбили!