27 розділ

ЮкіОна

Почуття польоту змінилося невагомістю. Здається, я знепритомніла, інакше як пояснити яскраве світло, що заливало все довкола. Зі світла на мене насувалося щось велике і безглузде. Немов старе, висушене часом і покалічене ураганами дерево, тільки... на ніжках? Яка дурість! Ні, я точно сплю!

Наблизившись, дерево справді виявилося людиною. Або ж правильніше сказати, чимось дуже схожим на людину. З тіла древнього старця на всі боки проростали гілки, обтяжуючи його пересування, проте він не скаржився, навіть не кректав. Привидиться таке одного разу, повік з криками прокидатися будеш!

Старець зміряв мене нечитабельним поглядом, чомусь кивнув і прогарчав:

- Нарешті ти прийшла, хранителько. Запізнюєшся!

- Куди? – само вирвалося. Від шоку, мабуть.

- Не куди, а навіщо, - буркнув вартовий Мертвого лісу. – Баланс порушено. Магія покидає цей світ, і якщо ти не поспішиш, ми всі загинемо.

- Люди? - здається, дурниці сьогодні самі з мене лізуть.

- Та що їм буде? – зневажливо скривився чоловік. - Магічні істоти загинуть. Ті, хто весь цей час підтримував порядок у світі, не дозволяючи Стихіям вирватися з ув'язнення. Якщо наша магія зникне, вони зламають печаті і знищать все та всіх. Включно й людей… певно.

Останнє було сказано із прихованою зловтіхою. Тепер ясно, чому люди готові обминати цей ліс десятими дорогами.

- Зачекайте! - вигукнула, зовсім заплутавшись. - Хіба демони не приборкали всі Стихії? Так йдеться у легендах, які я читала…

- Жартуєш? – реготнув лісовий дух. - Навіть демони були не в силах приручити таку міць! Спільними зусиллями вони замкнули чотири основні Стихії під десятьма печатями. А щоби вони протрималися віки, створили нас, магічних істот. Та навіть ми не вічні! Якщо не буде магії, ми розвіємося, печаті зламаються і величезна сила хлине на землю, випалюючи і виморожуючи все на своєму шляху. Планета захлинеться кров’ю, навіки поринаючи в хаос!

Пересмикнула вмить заледенілими плечима. Як то кажуть: не було печалі!

- І що мені зробити, аби не знищити світ? – важко зітхнула, розуміючи неминучість наслідків цієї розмови. Складалося таке враження, що або мною майстерно маніпулюють, або я най нещасливіша людина у світі!

- Нічого складного! Відродити магію! – радісно вигукнув старець. - Айсблом сам тебе покличе. Не пручайся і не йди на поводу у людей! Запам'ятай, ти одна з нас!

Яскраве світло засліпило очі та згасло. Гучно застогнавши, поворухнула кінцівками. Тіло затекло, наче я не десять хвилин сиділа нерухомо, а щонайменше півдня. Розплющивши очі, здивовано озирнулася. На небі спалахували перші зірки. Ого! Оце поспілкувалися!

Мадлен

"ЩО ЦЕ БУЛО?"

Спочатку подорож здавалася простою, все ж таки вона не вперше переходить через Мертвий ліс. Проте невдовзі щось пішло не так! Втома навалилася на плечі, ніби вона, як мінімум тягла за собою воза, разом з конем, що упирається всіма чотирма копитами. Як жінка заснула, взагалі не пам'ятає. Та після пробудження на думку спало лише одне: це магія! Їх точно зачарували! Залишалося тільки з'ясувати, хто. Єдине, що не вписувалося у схему, це те, що нічого не зникло! А головне, якби це було діло рук Валена чи Ейнара, зникла б сама Юкі. Але ось вона, поряд. Така сама втомлена і пом'ята.

Незважаючи на сутінки, вони вирішили продовжити свій шлях. Ночувати в Мертвому лісі набагато небезпечніше, ніж просто гуляти без супроводу.

Дорога рівно стелилася під ноги і вже за кілька годин дівчата вийшли з лісу. На узліссі їх зустрічав злий, як демон, Торвальд у супроводі півсотні гвардійців.

- А ось і наша охорона, - радісно посміхнулася Мадлен, виступаючи вперед. Її більше не хвилювало, як чоловік пояснить наївній дівчинці-підлітку свою появу. Єдине, що цікавило жінку, це її нагорода. І нагорода має бути дуже значущою!

 - Доброї ночі, Ваша Величносте! - кокетливо посміхнулася найманка, присідаючи у витонченому реверансі. – Рада нашій зустрічі.

- Ви затрималися! – обурився чоловік. - Щось трапилося?

- Нічого непоправного, - усміхнулася найманка. - Моя винагорода готова?

- А ти сумніваєшся? – хмикнув монарх.

- Анітрохи, - Мадлен стрельнула очима на сувій, який передав чоловікові секретар. - Та я дуже втомилася, і хотіла б з'їздити відпочити до свого маєтку.

Король мовчки передав найманці згорток. Уважно перевіривши документи, жінка задоволено кивнула. Вона їдко посміхнулася дівчині, котра з подивом спостерігала за тим, що відбувається довкола.

- Лено?.. – невпевнено покликала Юкі.

- Прощавай, мала! – кинула через плече Мадлен. - Я виконала свою обіцянку: ти в Ессхеймі! А ці милі люди довезуть тебе до столиці, і навіть далі!

- Лено! – розпач прослизнув у голосі суперниці. Так, вона була її суперницею! Єдиною, до кого жінка приревнувала Ейнара. Та все це уже в минулому, як і всі її почуття!

Не обертаючись, найманка розчинилася в темряві.