23 розділ

ЮкіОна

Крок! Крок! Іще крок! Час зупинився, приголомшуючи свідомість набатом неминучого! Здається, навіть серце перестало битися, зрозумівши, що його стукіт може потривожити слух мого ката. Мовчи, рідненьке! Тільки мовчи! Інакше невдовзі тобі доведеться зупинитися назавжди.

- Принесіть світло! - рикнув владний голос уже десь там, неподалік. – Чому тут так темно і смердить мертвечиною? Ви ж наче овочі перевозите!

- Ну-у, то не завжди овочі, - невпевнено виправдовувався супроводжуючий. – Іноді й рибу чи живність якусь…

- Прибиратися після неї не пробували! – бухтів храмовник, невпевнено протискаючись між бочками та мішками. - Хто взагалі довіряє вам свій товар? Бруд по коліна! Може мені портову службу нацькувати? Щось вони розслабилися останнім часом!

- Ну що ви, Найсвітліший? – раболіпствував, мабуть, капітан баржі. – Навіщо це нам із вами якась служба потрібна? Ми й самі з усім розберемося! Може, краще до мене? Там і чистіше, і відмінне вино в наявності. А якщо добре пошукати, може і що краще знайдеться!

Лише мить тиші, яка розтяглася, немов на рік, і кат швидким впевненим кроком попрямував геть.

- Сподіваюся, це «краще» припаде мені до смаку!

- Навіть не сумнівайтесь! - зрадів супроводжуючий, все більше віддаляючись.

Тук-тук-тук!.. Це серце знову забилося в грудях. Голова запаморочилася, руки і ноги стали ватяними, а спина вкрилася великими бісеринками холодного поту. "Пронесло!" - боязка, залякана до гикавки, думка прокралася до тями крізь гул крові. Невже й справді пронесло?

Поруч полегшено видихнула моя рятівниця. Зашарудівши тканиною, вона стягла смердючий мішок і розслаблено лягла на борт судна. Ні, я, як і раніше, її не бачила, швидше, шкірою відчувала кожен рух, кожен її погляд.

- Я завжди знала, що щаслива! - розпливлася в посмішці моя супутниця. – Мене Леною звуть. Я місцева! А ти?

- Юкі, - невпевнено посміхнулася, намагаючись не надто голосно стукотіти зубами. Тіло все не бажало розслаблятися, зазнавши настільки сильного стресу. – Проїздом…

- Он як! - надихнулася співрозмовниця. - Теж у закрите королівство прямуєш? Це так захоплююче, еге ж! Кажуть, там досі живуть чарівники. Брешуть, напевно, та все ж таки... Я, до речі, з весілля втекла! Улюблений татко вирішив видати мене за пристарілого скупердяя. А той тільки й радий! Ще навіть земля на могилі дружини не просіла, а він уже в наречені подався! А я що, дурепа яка? Ні, звичайно! Я заміж за коханого хочу, а не за гаманець…

- Як тобі вдалося домовитись з матросом? – прошепотіла, дивуючись настільки відкритому та активному характеру Лени.

- Простіше простого! – хихикнула дівчина. - Сперла у татуся пляшку дорогого вена та й вирушила в порт. Мені не в перше тут ошиватися, усі злачні місця знаю! Колись батьки частенько скидали мене на руки улюбленому братику, от він і тягнув скрізь за собою!

- Ти така смілива, - посміхнулася, представивши рятівницю на десять років молодшою.

- І б'юся добре! – реготнула співрозмовниця.

Щось голосно впало на палубі, почувся тупіт ніг, крики та натужний скрип навантаженої баржі. Відпливаємо!

Ейнар

Як не дивно, але він одразу його впізнав, хай навіть бачив лише мигцем. Гард Вален, один із головних інквізиторів Еліуса, котрий нищить невірних, неугодних і волелюбних, хоча навряд чи сам бог про це знає. Здається, йому вже багато століть немає жодної справи до своїх дітей. Інакше він би багато чому не дозволив відбутися.

Високий, худорлявий чоловік сидів на чорному жеребці, вдивляючись у кожного, хто проходив крізь головну портову «браму». Він шукав! Шукав того, хто посмів піти проти системи, проти волі та влади. Він точно знав, що на цій людині «маска», тільки відчути її не вдавалося ні легендарному чуттю, ні артефактом, що вловлюють викид магії. Ось чому храмовнику залишалося лише скрипіти зубами і пропалювати кожного, хто проходить повз, гнівним поглядом.

Згорблений старий, котрий спирається на хлопчину років десяти і натужно переставляє криві ноги у напрямку до дешевого суденця, що дихає на ладан, удостоївся лише швидкоплинного погляду. Тоді як жінки будь-якого віку ретельно обшукувалися. Ейнар знав, що їх не впізнають! Магічний грим, створений для театру та вдосконалений для королівського відділу безпеки, зовсім не висушував резерв мага, відповідно не випромінюючи жодної енергії. Він працював за рахунок заломлення світла в потрібних точках, зістарюючи або омолоджуючи людину. Ось чому можна змінити вік, колір та навіть фігуру, проте не можна змінити стать.

- Що, коли Юкі вже в них? - прошепотів Майк, піднімаючись за старим на палубу пошарпаного часом порома.

- Не думаю, - спокійно проскрипів дідусь, принагідно спостерігаючи за всім, що відбувається з-під густих сивих брів. – Вони надто нервують, метушаться. Схоже, не тільки Юкі втекла, а й ще дехто покинув свого покровителя…

- Ти про що? - здивувався Дрібний, але не дочекавшись відповіді, тільки знизав плечима. Іноді цей дорослий здавався йому трохи божевільним.

Магнус Лунг