22 розділ

Гард Вален

- Її ніде немає! - доповіли йому, коли до наміченого планом часу залишалося якихось півтори години.

- Що значить «немає»? – насупився Вален, підводячись у кріслі, яке до цього служило йому непоганим ліжком. Він, разом із цією пройдисвіткою, зупинився у будинку мера Мальхельма. Ну як «будинку»? У величезному триповерховому особняку з усіма зручностями та передовими технологіями, які стікалися у комори не чистого на руку чиновника.

- Зовсім немає, - зам'явся охоронець. - Ми обшукали весь будинок і прилеглу територію, пусто!

- Ну, не могла ж вона випаруватися! – бісився чоловік. – Негайно з'ясуйте, чи покидала вона територію особняка! Якщо виходила, то куди і за чим? Перевірити всі її особисті речі! Чи може вона ще й свій величезний баул із сукнями та брязкальцями на горбу витягла, а ви не встежили?

- Н-ні... Речі на місці, - мекав доповідач. – Тільки самої жінки ніде не-емає… Ніхто не бачив, як вона виходила… А може…

- Втекла, значить! – рикнув храмовник, стискаючи підлокітники крісла до хрускоту кісточок. – Ми висуваємось! Негайно! Частину людей направте на пристань. Нехай обшукають кожен корабель, кожен рибальський човен! Вона не могла відійти далеко... Не знаю, що ти задумала, Мадлен, але у тебе нічого вийде!

Ейнар

Щойно розвиднілося, чоловік голосно постукав у сусідні двері. Настав час висуватися, якщо вони хочуть першим же рейсом проскочити на той берег. Після нічного візиту Ейнар вже не був настільки впевнений в успіху задуманого, проте відступати було надто пізно. Доведеться використати ще одну маску. Можливо, йому варто прикрити не лише себе, а й дівчинку… Хоча, з її даром, навряд чи це вдасться. Магія не дозволить вплинути на не до кінця сформованого носія.

За хвилину з того боку дверей клацнув заслін, і з’явилася сонна моська Майка.

- Що, вже? – позіхнув Дрібний. Ліниво розтираючи око, котре ще не прокинулося, хлопчик впустив відвідувача всередину.

- Збирайтеся! – не гаяв часу слідчий. - Зараз спробую нас прикрити і вирушаємо. Відчуваю, день сьогодні буде дуже важким!

Озирнувшись, Ейнар помітив, щось не так. Чогось не вистачає! І тільки за мить, чоловік зрозумів, Юкі ніде немає!

- Де Юкі? - рикнув Ейнар, зриваючи з ліжка покривало. Простирадла давно охололи, отже дівчини немає вже тривалий час.

- Е? – здивувався хлопчик. - Ввечері була тут. Може, до вбиральні вийшла?

Дурне припущення могло б виявитися реальністю, якби не одне «але»:

- Кімната була замкнена зсередини! – психував слідчий.

Втекла! Вона втекла від нього! І що тепер? Куди вона могла податися? Що знову не так? Адже все ж було у порядку!.. Кого він обманює? Вже давно все було не гаразд. Юкі сама на себе не була схожою. Нервувала більше за звичайне, відгородилася від нього кам'яною стіною, не підпускаючи ближче, ніж на крок, дивилася куди завгодно, тільки не йому у вічі! От дурень! Як він міг сподіватися, що все вирішиться саме собою? Вирішилося! Шукай-свищи тепер!

- Куди вона могла податися? - спитав слідчий швидше у себе самого, ніж у хлопця. Але той відповів, знервовано відводячи очі.

- На той бік річки. Колись вона згадувала, що хотіла б відшукати батьків… Навряд чи її плани змінилися!

Голосно рикнувши, чоловік скинув сумку на підлогу і почав чаклувати. Що ж, так навіть краще! Храмовники шукають трьох і ніяк не чекають на зміну їхнього складу. Він дозволить їй пограти у самостійність. Тільки не довго! «Побачимо, як далеко ти зможеш дістатися без моєї допомоги, обдарована!»

ЮкіОна

Ми сиділи в затхлому трюмі старої баржі, прислухаючись до голосів на палубі, гучного тупоту взутих у чоботи ніг і тихого скрипу судна. Страшно було навіть вдихнути зайвий раз. Здавалося, хтось точно ось-ось нас знайде! І якщо моїй супутниці навряд чи щось буде, то мене, швидше за все, або вб'ють на місці, або віддадуть охоронцям, а там і до храмових підвалів рукою подати!

Найбільше боялася, що я не зможу втримати під контролем свою силу! Адже раніше завжди, як тільки я хвилювалася, вона давалася взнаки. Але не зараз! Незважаючи на зовнішнє занепокоєння, всередині, там, де раніше кипіла магія, стояв повний штиль. Або я взяла її під контроль, або втратила остаточно! Гаразд, зараз не час! Подумаю про це пізніше…

- Віддати швартові! – почулося згори. Поруч полегшено зітхнула супутниця. Схоже, це воно. Ми відпливаємо!

- Стійте! - прогриміло ледве чутне. Мабуть, із берега.

Всередині щось обірвалося! Так і знала, що не зможу втекти! Цікаво, чи є в цьому світі хтось ще більш не щасливий, ніж я? Напевно ні! Боги, чому ж ви так не справедливі до мене? Хіба я багато прошу? Лише своє власне місце серед мільйонів чужих!

Почувся гучний тупіт. Хтось піднімався на борт. Завмерла, забуваючи навіть дихати.

- Наказ Його Преосвященства, обшукати всі судна! – долетіло до наших вух. – Що перевозите?

- Багато чого, - невпевнено відповів грубий чоловічий голос. - Зерно, вино, овочі... Може, я зможу вам чимось допомогти?