21 розділ

Ейнар

- Що ти робиш? – обурився чоловік, відштовхуючи від себе найманку. Коли вона вихором увірвалася до кімнати і повалила його на ліжко, він навіть розвеселився. Раптом наринули спогади: їхні дитячі витівки та підліткова закоханість, перший боязкий поцілунок і не справджені надії. Місце веселощів відразу ж зайняла гіркота. Колись між ними було щось більше, аніж дружба, проте тепер він зволів би взагалі її не знати. Що було, того не повернути. Ніколи! – Навіщо прийшла?

- Побачитися, - облизнула пухкі губи Мадлен, поправляючи апетитні груди в зовсім не скромному декольте. - Почула краєм вушка, що ти тут, і вирішила зайти в гості, так би мовити... А що, не можна було?

Скривившись, Ейнар різкими рухами натягнув сорочку.

- Ейні, - надула губки жінка, наблизившись до співрозмовника, - невже ти досі сердишся на мене? Облиш! Я ж була такою молодою та наївною! Повірила гнилим обіцянкам… Давай забудемо про все і помиримось. Зрештою, нам нема чого з тобою ділити, окрім хіба що ліжка…

Гострий нігтик пройшовся вирізом сорочки, залишаючи за собою рожевий, місцями кривавий, слід. Смикнувшись, наче від ляпасу, слідчий різко відірвав від себе ніжну кисть, грубо перехопивши за зап'ястя, і з кам'яним обличчям потяг гостю до виходу.

- Тобі пора! - рикнув Ейнар, виштовхуючи Мадлен і з силою захлопуючи двері.

Що це було? Ні, це точно якась гра! Але з якою метою? Що знову задумала ця бісівка? Якщо вона тут, то й храмовники поряд. Чому ж вони ще не схопили його і Юкі? Чого вони вичікують? Чи боятися вплутуватися в бій з чаклуном у такому людному місці? Навряд чи! Такі, як вони, ніколи не рахують жертв! Їхній бог прощає їм усі гріхи, навіть ті, що скоєні проти самого Життя!

ЮкіОна

Тікала в ніч! «Куди?» - запитаєте ви, і будете абсолютно праві. Не знаю, куди, зате аби подалі! Сила вирувала всередині, намагаючись вирватися і заглушити біль, що розривав душу. Хоча, чого б їй боліти? Адже це ж я сама собі навигадувала всякого! Це ж моя вина, що не змогла впоратися зі своїм серцем і по-дурному закохалася в зовсім незнайомого чоловіка. А й справді, що я про нього знаю? Хто він? Скільки йому років? Чим займається у житті? Адже точно не казкар! Яка дурість! Може він закоханий чи навіть одружений? Може десь там, у тому місті, куди він намагався мене привезти, на нього чекає любляча сім'я? З чого я взагалі вирішила, що маю бодай якісь права на його серце та почуття?

Зупинилась! «Вірно! - усвідомлення прийшло так само несподівано, як і буря із почуттів до цього. – Не маю!.. І ніколи не мала… Він лише врятував мене від вірної загибелі, лише допоміг втекти… Що ж, ось я знову втекла, тільки вже від своїх!.. Може, повернутися?..» Сумнівалася всього мить. "Не варто!"

Буря, що розривала моє серце і душу ще недавно, вляглася великими пластівцями білого снігу на випалену пустку, що задрімала мертвим сном. Ні вітерцю, ні єдиного звуку довкола! Тільки гучне ехо розтрощених надій. Що ж, так навіть краще! Тепер мене вже нічого тут не тримає, треба йти!

Поволі попленталася вперед. Незабаром світанок і з пристані вирушать перші пороми на інший берег річки, щоб дарувати своїм пасажирам можливість побачити інше життя, по той бік темної води! Залишилося тільки знайти цю пристань.

Як знайшла? Та просто! Причепилася до якогось чоловіка, котрий тягнув на спині величезний мішок. А ще від нього жахливо несло рибою! Сподіваюся, мій втомлений мозок зробив правильні висновки, а не просто прийняв бажане за реальність. Проте незабаром ми таки прибули на місце. Уздовж величезної пристані тулилися десятки різномастих суден: від невеликих рибальських човнів і вантажних барж до пасажирських поромів, з прикрашеними різьбленими поручнями та яскравими прапорцями на щоглі.

Красиво! Але проїзд на такому судні мені не світить, грошей не вистачить, а ось щось скромніше…

- Гей! - почула звідкись збоку. Озирнулась, проте нікого не помітила. – Гей! Я тут!

Поруч із величезною горою складених ящиків, які, схоже, мали незабаром завантажити на один із транспортних засобів, стояла молода дівчина. За віком трохи старша за мене, з копицею розкішних каштанових кучерів, скріплених у довгий хвіст, висока, фігуриста, з неймовірно тонкою талією. Одним словом, красуня! У величезних зелених очах яскравим вогником горіли цікавість, азарт та жага до пригод.

- Йди сюди! - поманила за собою нова знайома. Знизавши плечима, побрела слідом. Надійно сховавшись за ящиками, дівчина прошипіла: - Ти теж хочеш на той бік?

- З чого ти?..

- То, так чи ні? - нетерпляче озирнулася співрозмовниця, весь час до чогось прислухаючись.

- Так, - чого вже приховувати? Мені насправді дуже туди треба!

- Чудово! - чомусь зраділа красуня. - Тоді я знаю, як нам це зробити, не витративши жодної копійки!

Шоковано глянула на дівчину. Хто вона така і звідки звалилася на мою голову? А може то задум богів?  Невже вони ось так намагаються допомогти мені вижити у нашому жорстокому світі?

Безглузді роздуми та всілякі сумніви змів ураганом натиск нової знайомої. Вона, мов вихор живої енергії, підірвала мене і понесла за собою, не дозволяючи навіть озирнутися. Попетлявши лякливими зайцями між ящиками, тюками, зваленими біля барж, величезними бочками і ще купою всякого незрозумілого, прослизнули на одну з них, поки брудні мужики завантажували трюм.