20 розділ

Міріам

- Де? – стрепенувся храмовник, розглядаючи вози, що проїжджали під ними.

- Там, - вказала жінка на чоловіка середнього віку з густою темною шевелюрою та пишними вусами. Він сидів на великому гнідому жеребці, а до його спини злякано притискалася дівчина, вкрита сірим дорожнім плащем.

- Це не він, - скривився Гард, відвертаючись. - Я бачив його, хай навіть з далека, і ти однозначно помилилася!

- Я ніколи не помиляюся, любий, - задоволена посмішка не сповзала з її обличчя. – Це він і я навіть знаю, як нам його зловити!

Так! Тепер вона точно знає, як роз'єднати цю солодку парочку! Вона помітила і боязкі, несміливі дотики дівчини, і долоню, що судорожно стиснулася, коли охоронець запитав про їхні з Ейнаром стосунки, і як безвольно повисла ця ж рука, коли почула різку відповідь із запевненнями, що вона лише племінниця. А дівчинка не промах! Проте, це шанс! Величезний шанс, якого вона нізащо не проґавить!

Ейнар

Все йшло за планом! Навіть дуже! За допомогою не складного, але енерговитратного заклинання, він наклав на себе і свого коня якісну маску. Вона мала протриматися години зо три, поки вони не увійдуть до міста. Все інше, дурниця! Та найскладнішим виявилося приєднатися до хоч якогось каравану. Ніхто з тих, хто проїжджав головним трактом, не хотів зв'язуватися із невідомими волоцюгами. Навіть те, що Юкі старанно сховалась за цупкою тканиною сірого дорожнього плаща, не допомагало. Люди просто кидалися від них, наче від прокажених. Чи то Ейнар щось пропустив, поки подорожував глухими дорогами, чи то цей світ збожеволів.

Та, насправді, все виявилося куди як простіше. Виявляється, вже кілька місяців цим трактом промишляє банда розбійників. Ну, як розбійників? Кажуть, це каторжники, котрих храмовники регулярно відбирали серед злісних неплатників податків, втекли з чергового каравану «в нікуди». Ніхто і ніколи ще звідти не повертався, як і не втікав, до речі. Загалом, втративши будь-яку надію повернутися до родин, невдалі каторжники, перетворилися на грізних, але місцями обірваних грабіжників.

Про все це Ейнар дізнався вже пізніше, коли йому все ж таки вдалося домовитися з одним дуже ласим до грошей купцем.

До міста потрапили без особливих пригод. Чоловік все прорахував до дрібниць. Відповіді на всі питання були ретельно продумані заздалегідь, а малечі суворо наказано мовчати, що б не трапилося! Нічого дивного, що все пройшло бездоганно. Їх не лише впустили, а й не стали прискіпливіше перевіряти документи. Або це божевільне везіння, або ж щось не так! Слідчий сподівався на краще!

- Що далі? - спитав Майк, коли вони розмістилися в недорогій, проте охайній таверні. Хлопчик солодко потягнувся на одному з двох ліжок у їхній кімнаті з Юкі.

- Сидіти тут! – суворо наказав чародій. - Вам краще не висуватися зайвий раз.

- Знову? – захникав хлопчина. - А як же місто подивитися?

Він зірвався з місця і блискавкою підлетів до невеликого віконця, яке відкривало мізерний, але все ж таки вид на місто. Ейнар знав, що втримати цього непосиду на місці буде складно, проте ризикувати дівчиною нізащо б не став! І взагалі, те, що вони проникли до міста, ще нічого не означає. Проїжджаючи широкими, сповненими ґвалту та людей, вулицями, чоловікові неодноразово доводилося бачити свій портрет на кожному пристосованому для цього стовпі. Мальхельм - фортеця, і якщо їх все ж таки зловлять, втекти звідси вже не вийде!

- Я йду! - не став сперечатися чародій. - Юкі, ти за старшу! Приглянь за Дрібним. Якщо сьогодні все встигну, на світанку вирушимо на пристань. Чим швидше ми звідси заберемося, тим краще!

Не зводячи погляду, дівчина мовчки кивнула і відвернулася. Щось точно не так, але розбиратися з цим він буде тільки після перетину кордону з Ессхеймом!

День минув плідно! Закупивши все необхідне та домовившись про переправу, Ейнар повернувся до таверни. На вулиці вже стемніло, і обідня зала була повністю забита відвідувачами. Невдоволено озирнувшись, він спіймав за лікоть подавальницю, що пробігала повз нього, і наказав віднести в номер їжі та води. Помитися хотілося нестерпно! Про те, що діти можуть бути голодні, слідчий не хвилювався. Він залишив їм достатньо грошей, щоб вони ні в чому собі не відмовляли.

Ейнар якраз викупався і навіть встиг натягнути штани, коли в двері постукали. "Це ще хто?" - майнуло в голові. Прихопивши зі столу звичайний столовий ніж, чародій підкрався до дверей і уважно прислухався. Нічого підозрілого! Довго не думаючи, він різко відчинив двері і шоковано завмер!

- Привіт, любий! - промуркотіла розкішна золотоволоска, протискаючись всередину і зачиняючи за собою двері. – Не чекав?

ЮкіОна

Хвилювання впереміш з образою - це гримуча суміш! Хотілося й бігти геть, поки охоронці або ще хтось, не розгледіли моє волосся, і притиснутися щільніше, щоб сховатися за широку спину Ейнара і не бачити навколо себе більше нічого зайвого. Загалом то червоніла, то блідла, в голові суцільний шум і жодна здорова думка не затримувалася.

Весь цей жах тривав рівно до того моменту, коли чоловік із щирим обуренням відчитав охоронця за безглузді підозри у зв'язку зі мною. Племінниця, значить! Немов хтось відро крижаної води перекинув на голову! Ось як! Наївний Майк! Навіщо він тільки наговорив всякого різного, розбурхавши душу? Чи це просто я дурепа, адже ж повірила!