16 розділ

Міріам

І знову в дорогу! Як же їй це набридло!

Вранці прибув гонець з Істфолда із важливими новинами. По-перше, обдарованим виявилася дівчина, по-друге, у неї крім Ейнара є ще й другий суперник, а по-третє, плани змінюються! Спочатку жінка розраховувала просто перекинути свою роботу на інших, мовляв, навіщо бруднити руки, якщо для цього є спеціально навчені люди. Вона ніколи не любила брудну роботу. Плести інтриги, підлаштовувати змови і замахи, закохувати і розбивати серця, оце її покликання. Вбивати? Ні! Принаймні не власноруч.

Проте зараз… Накази короля не обговорюються. Хіба що… він же не уточнював, хто повинен його виконати! Тому Міріам і вирушила до королівського палацу Норзверга. Вона знала, яке відношення до магії у тутешнього монарха, і справедливо розраховувала на його підтримку в такій делікатній справі.

Успіх супроводжував їй повсякчас. І випадкова зустріч із архієпископом була тому підтвердженням. Чоловік відразу ж погодився на її пропозицію отримати сильного мага в обмін на смерть його супутника. Найманка була повністю впевнена, що Ейнар знайшов обдарованого. Чому? Інакше він ніколи б так надовго не затримався на одному місці.

Але, як виявилося пізніше, не все так легко і просто!

Дівчина!.. Звичайно ж, вона одразу доповіла своєму покровителю про нову обставину справи. Доповіла, не напружуючись. Яка, по суті, різниця, кого прикінчити заради гарної винагороди? Адже так навіть простіше! Суперниця чи то чиясь незаконнонароджена дочка… Тисяча пояснень, щоб ніхто навіть не подумав копати глибше. І вона вже передчуває кілька днів приємного відпочинку з відвідуванням оздоровчих купалень, коли їдкий голос вивів жінку зі світу мрій.

- Привези її до мене! Живою та здоровою! - жінка здивовано підняла тонку брову. - І дивися, якщо з її голови хоч волосина впаде, тобі не здобрувати!

Ось тому зараз Міріам, у супроводі десятка спеціально навчених храмовників, прямувала на зустріч із майбутнім «союзником». Гард Вален – людина, яка вже одного разу втратила її «здобич». Наскільки складним буде обвести його довкола пальця? «Хм!.. Гра стає непересічною!»

ЮкіОна

Третій день! Ми вже третій день у дорозі і… мені подобається! Звичайно, сідниці ниють так, що навіть уночі спати доводиться на боці, на пальцях мозолі від судомного стискання ріжка сідла, а спина час від часу хрумтить, як у нашого сторожа із притулку… Та навіть так, мчати вперед, хоч до якогось майбутнього куди як краще, ніж сидіти у підвалах храму Еліуса.

Так-так, Ейнар розповів мені, загалом, яке майбутнє найчастіше чекає неугодних богу та його слугам. Я й раніше не надто вірила у кохання та всепрощення, а зараз і поготів. Немає в нашому світі справедливості для тих, у кого не знайдеться бодай жмені золотих за душею.

Тому зовсім не шкодувала, що все покинула. Та й не було, що кидати! Хіба що друзів…

- Про що замислилась? - почула поруч веселий голос.

Ми якраз під'їжджали до невеликого села. Рухалися, як і попереджав казкар, весь час на північ. Щоправда, не основним трактом, як усі нормальні люди, а околицями. Почувалася боягузливим зайчиськом, здригаючись при кожній новій зустрічі.

- Та так, - посміхнулася у відповідь. З Майком ми дуже швидко порозумілися. Він мене веселив, а я вечорами готувала щось смачненьке з того, чого навчив мене Відар.

Що стосується Ейнара... Не подумайте нічого поганого! Він привітний, піклується про нас, допомагає у всьому. Але щоразу побачивши його, у мене в грудях, наче щось вибухає. Дихати важко, всі думки вилітають з голови і хочеться якнайшвидше кудись зникнути. Тому я майже завжди намагалася триматися від нього якнайдалі.

- Незабаром село, - вивів мене з роздумів оксамитовий голос, - буде краще, якщо ви зачекаєте мене за її межами. Я куплю все необхідне, і ми поїдемо далі…

- Ну, ні-і!.. - захникав хлопчина. - Я теж повеселитися хочу!

- Ти ж знаєш, ми не повинні привертати до себе увагу. Не рівна година, хтось запам'ятає нас, - спокійно заперечив чоловік.

- Але так не чесно!

- Тоді, може, ви поїдете разом, а я вас зачекаю? - не запропонувала, швидше пискнула. Самій гидко! І чого я так розгублююся в його присутності? Дурепа! Дурепа!

- Та-ак! - зрадів Майк, навіть його спокійна кобилка схрапнула.

- Ти впевнена, - почула біля самого вуха. Уф! Аж морозом пробило.

Горло перехопило спазмом. От напасть! Натужно проковтнула і прохрипіла:

- Т-так... Я село по дузі обійду і вас з іншого боку зустріну ...

Ейнар мовчав майже до першого будинку, змушуючи мене тільки сильніше нервувати. А мені так потрібен цей перепочинок! Може наодинці я зможу хоч трохи в собі розібратися і нарешті заспокоїтися. Перевести, так би мовити, дихання.

- Гаразд, - з часткою сумніву в голосі, відповів чоловік. - Постарайся нікому не попадатися на очі. Зустрінемось по той бік за кілька годин.

Радо мотнула головою і сповзла з коня раніше, ніж казкар встиг передумати. Він сумно посміхнувся мені та спрямував свого скакуна дорогою.