15 розділ

Мадлен

Вона стояла у приймальні величезного, повного надмірностей палацу. Горда, вродлива, і ніякої втоми на ідеальному обличчі. Ніхто ніколи не дізнається, скількох зусиль їй коштувало, щоб зараз сяяти в королівському палаці Норзверга. Розкішна сукня, чи не зубами вирвана із загребущих лап місцевої аристократки, витончено укладене волосся, тільки сьогодні вранці нарешті нормально вимите за весь час подорожі, відполіровані нігтики та світла посмішка. З ювелірних прикрас лише улюблені сережки та мамин кулон, який завжди при ній. Вони не зовсім пасують до її спокусливого образу, та часу відвідати ювелірну крамницю, у жінки не було.

Заради цієї зустрічі вона пожертвувала сотнею золотих. Як добре, що жадібні чиновники ніколи не переведуть у їх прогнилому світі.

- Доведеться ще трохи зачекати, - вийшов до Мадлен той самий чиновник. Він нервово оглядався на охоронців, що спокійно стояли біля дверей, і весь час розтирав крижані долоні.

- Я й так уже двадцять хвилин тут стирчу, - обурилася жінка. – Я за що вам заплатила?

- Тихіше-тихіше, - шипів хабарник. – У нас непередбачена ситуація. Незаплановано на обід прибув архієпископ Аврелій Заїрський. Самі розумієте, король не міг відмовити такому важливому гостю. Але, я думаю, ще година-півтора і вони закінчать. Ось тоді…

- Архієпископ, кажеш… - хмикнула найманка, вже прораховуючи свої подальші дії, враховуючи наявність нової дійової особи. - Що ж, так навіть краще!

Не зволікаючи ні хвилини, вона відсторонила зі свого шляху дрібну, перелякану до смерті сошку, і кроком від стегна, попрямувала у бік великої королівської їдальні.

- Добридень, Ваша Величність, Ваше Преосвященство! - з силою відчиняючи важкі двері, привіталася Мадлен. Ще мати завжди говорила доньці, нахабство її друге щастя. - У мене до вас ділова пропозиція! Приділіть гості кілька хвилин вашого дорогоцінного часу?

Спочатку розгубившись від такого натиску, монарх повільно повертав собі безпристрасний вираз обличчя. Ще через хвилину, в його очах загорівся хтивий вогник, побачивши таку привабливу молоду особу. Відчувши свою владу над чоловіком, Мадлен спокусливо посміхнулася. Один є!

- У вас п'ять хвилин, – хмикнув архієпископ, коли пауза затяглася. Високий статний чоловік, років десь під шістдесят, може трохи більше, дивився на неї зацікавленим, проте спокійним поглядом, як м'ясник на черговий шматок соковитої яловичини.

«А ось і головний у тутешньому балагані!»

ЮкіОна

- Гей, біленька! Чого застигла, як укопана? – почулося звідкись збоку. - Іди, спальники розкладай, бо інакше спатимеш на землі.

Здригнулася всім тілом, виринаючи з якогось дивного заціпеніння. І що я сподівалася побачити, спостерігаючи за своїм рятівником? Про що думала, коли намагалася уявити його обличчя? Хіба мені не повинно бути байдуже, будь він хоч горбатий і кривий? Головне, допоміг втекти, а далі я й сама не пропаду!.. Ну, принаймні дуже постараюся не пропасти.

Мотнула головою, проганяючи непрохані думки, і попрямувала до Дрібного. До речі…

- Мене Юкі звуть, - повідомила своєму новому знайомому те, що він і так, напевно, знав. - А тебе?

- Клич просто - Дрібний, - відмахнувся хлопчик.

Прикусила губу, щоб не пожартувати, як це часто любили робити наші хлопці із притулку.

- І довго ти збираєшся так себе називати? - на обличчі повна серйозність. Головне, не сильно зачепити його гордість.

- Скільки треба, стільки й буду, - надувся хлопчина. - Чого причепилася?

- Ну, можливо, раніше прізвисько і було доречним... - аби тільки втримаються. – Проте зараз… Ти ж знаєш, чому деяких дорослих звуть коротунами, малими, дрібними, малюками тощо?

Хлопець якось підібрався увесь, уважно прислухаючись до моїх міркувань.

- Ти ж не хочеш сказати?..

- Саме так! - вигукнула голосніше, аніж збиралася. – Я чула, такі прізвиська часто з'являлися у чоловіків після відвідин певних цікавих закладів!

- Майк! - вигукнув почервонілий, як наливне яблучко, хлопчисько. - Мене звуть Майк! Це батько весь час Малим обзивав. Він просто п'яним імені мого згадати не міг, а не тому що…

Почервонівши ще густіше, Майк втік у бік струмка. Тихо хихикнула, продовжуючи розправляти на траві великий хутряний мішок, який мисливці найчастіше використовують для транспортування здобичі. Взагалі створили його, щоб було зручніше спати на природі, особливо в горах або якщо раптом заблукаєш. Не враховуючи його розміри та вагу, дуже навіть непоганий винахід.

- А ти тямуща, - почула ззаду приємний, з легкою смішинкою голос. У мене навіть мороз по шкірі пробіг. - Мені він ні в яку зізнаватися не хотів. Сідай до вогню, зараз обідатимемо.

Глибоко вдихнула (від чогось підсвідомо нервувала), пересмикнула плечима і обернулася до співрозмовника. Це виявився досить молодий чоловік. Не впевнена, що сильно старший за мене. Волосся світліше, ніж прийнято в наших місцях, і що зовсім неймовірно, це сині очі, наче весняне небо. Чоловік знову посміхнувся зовсім нереальною, дуже заволікаючою посмішкою і простяг мені миску з чимось. Навіть не помітила, що мені туди поклали.