8 розділ

Відар Несс

Час був ранній і, на щастя, дорогою йому ніхто не зустрівся. Він уже вносив Юкі до кімнати, коли їх помітила мадам Лабелія. Ось хто зможе йому допомогти! Незважаючи на специфічний характер, жінка вона розумна, зможе у всьому розібратися.

- Що трапилося? - запитала господиня корчми, заскакуючи до кімнати за Відаром. Вона швидко запалила лампу і оглянула дівчину.

- Там, у підворітті ще троє! – відповів хлопець.

- Неси нагору! – наказала жінка. – Шоста кімната порожня. Розберуся тут і огляну решту!

Хлопець тільки мовчки кивнув і стрімголов кинувся виконувати наказ. Розмістивши всіх постраждалих на одному ліжку, він спустився вниз. У маленькій кімнатці, при тьмяному світлі лампи, Лабелія намагалася обробити численні подряпини та порізи.

- То що сталося? - запитала жінка, не відволікаючись від роботи.

- Не впевнений, чи ви повірите мені, - зам'явся Несс, - але це ті троє затіяли бійку! Я точно знаю!.. Юкі б ніколи…

- Чому ж не повірю, - гірко посміхнулася господиня корчми. - У Юкі на весь живіт гематома. Аби тільки внутрішньої кровотечі не було... Схоже, її били ногами!

Хлопець міцно стиснув кулаки, вперше у житті намагаючись стримати бажання вдарити жінку! Якби не їхній жалюгідний стан, хто знає, що б він з ними зробив.

- Коли я прийшов, Юкі, або що це було, вже з ними розібралася... - Лабелія пильно подивилася на Відара, проте нічого не сказала. - Цей хтось немов заволодів її тілом. Воно сильне і жорстоке, але коли я заговорив… пообіцяв, що дівчину більше ніхто не чіпатиме, воно пішло. Думаю, ця істота намагалася її захистити.

Якийсь час у кімнаті було чутно лише слабке потріскування вогню у лампі.

- Я підозрювала, що одного разу вона себе проявить, - пробурмотіла жінка. – Давно… Ще моя бабуся розповідала мені казки про Великих чарівників. Обличчя біле, статтю тонкі, волосся, немов сніг на сонці, іскриться. Сила їх велика, а серця сповнені тепла. Але як тільки згасне вогонь, що палає в їхній душі, стануть вони сніговими демонами, страшнішими за яких немає ні в цьому світі, ні в тому!

- Куди ж вони поділися? - запитав хлопець, затамувавши подих.

- Пішли, - знизала плечима мадам Лабелія. - Ще років триста тому.

Почухавши потилицю, Відар уважно подивився на бліду дівчину. Глибоко всередині він розумів, що сам припускав щось подібне. Ну, може, не з таким розмахом…

- Значить, Юкі чарівниця, - підбив підсумок своїнії роздумів. – Чому ж вона нам не сказала?

Жінка лагідно посміхнулася, погладила дівчину по роздертій щоці і підвелася.

- Думаю, вона про це ще не знає…

Ейнар

Невелике північне королівство Норзверг, розташувалося південніше Ессхейму. Туди й подався Ейнар. Країна з консервативними поглядами, старим, навіть дрімучим королем, єдиним бажанням якого було дожити життя у спокої, і таким же лінивим, недалеким спадкоємцем. Фактично, країною керували жерці бога сонця – Еліуса. Колись вони проштовхнули указ про заборону магії, магічних предметів і навіть будь-яких згадок про неї, обґрунтовуючи свої дії згубним впливом останньої на народ. Його моральний та фізичний розпад, заохочення лінощів, вседозволеності та безкарності. А оскільки у королівській сім’ї геть-чисто відсутні навіть проблиски здібностей до чарівництва, то вони з величезною радістю підтримали цей указ. Тому ось уже років двісті в королівстві немає жодного мага. А якщо такий десь народжується, його відразу забирають храмівники.

Саме тому Ейнар і вирішив насамперед перевірити Норзверг. Тут магічний фон настільки спокійний, що недосвідченого носія можна засікти у будь-якому кінці країни.

Щоправда, кілька тижнів сканувань нічого не дали. Та й працювати під носом у жерців було небезпечно. Незважаючи на те, що магія в країні під забороною, самі храмівники дуже вдало використали деякі стародавні артефакти. Як вони їх заряджали, це вже окреме питання. Схоже, всі ті новонароджені маги безслідно зникали у храмових підвалах, продовжуючи до скону працювати на своїх господарів.

Коли магія не спрацювала, чоловік вирішив вдатися до чуток. Як не дивно, саме це йому допомогло. Ейнар тільки-но в'їхав у Карде, столицю Норзверга. Взагалі, це був досить ризиковий вчинок, адже саме тут знаходилися найбільші храми бога сонця, проте чоловікові потрібний був відпочинок після тривалої подорожі.

Надворі вже господарювало літо. Народ, після довгої зими і весни, затонулої в багнюці по-коліна, з'їхався на ярмарки. Шум, гам, штовханина починалися ще біля воріт величезного міста. У чоловіка склалося враження, що він повернувся глибоко в минуле, оскільки відсутність магії та науки застопорила прогрес намертво. Нічого дивного, якщо країною керують за допомогою віри, забобонів та страху. Розумний народ ставить надто багато запитань, а неосвічений тільки мовчки киває головою.

Вимішуючи місцями ще не повністю висохлий бруд, Ейнар повільно пробирався до найближчого пристойного гостьового будинку. Йому дуже хотілося просто вимитися і хоч трохи нормально поспати. Магічне і фізичне виснаження дедалі більше давали про себе знати. Увага розсіювалося, і голова відмовлялася працювати.