4 розділ

ЮкіОна

Прокинулася пізніше звичайного. Чому я так вирішила? Тому що з-під дверей пробивалися сонячні промені. Але розбудило мене не це, і навіть не звичка, вироблена роками, а жахливе, зовсім нестерпне почуття спраги. Мені наче попелу в рот насипали, ні ковтнути, ні виплюнути. До того ж, це мерзенне почуття доповнювалося головним болем і ломотою в тілі, ніби я вчора поштовий диліжанс на собі в Істфолд тягла.

Зібралася, прибрала за собою ліжко і вирушила на пошуки мадам Лабелії. Вчорашня знайома знайшлася на кухні. Вона вже проводила ревізію холодильних шаф і полиць зі спеціями.

- Ти рано, - усміхнулася жінка, продовжуючи щось записувати у величезну книгу. - Читати вмієш?

Запитала зовсім без каверзи, ніби вона поцікавилася погодою за вікном. Мовчки кивнула, гіпнотизуючи тим часом великий глечик із узваром. Мені здається, за ковток цього дива я могла б зараз віддати все! Стоп! Це лише тимчасове божевілля, пов'язане з безглуздим станом.

Мадам Лабелія простежила за моїм поглядом і без слів підсунула до мене омріяний посуд.

- Горнятка ось там, - вказала вона на одну з полиць. - Пригощайся. Працюватимеш на кухні. На тобі миття посуду та прибирання у залі. Прибирати можеш вранці, головне встигнути до дев'ятої. Оплату високу обіцяти не буду... Почнемо з п'ятнадцяти мідяків на тиждень, а далі буде видно! Подивлюся, як ти справлятимешся. Проживання та харчування входять до оплати.

Ледве не подавилася! Оце так поворот. Чим я заслужила таке відношення від зовсім незнайомої людини?

- Ви мене не боїтеся? - Запитала, відставляючи чашку.

- З чого б це? - щиро здивувалася жінка, піднявши на мене погляд. Вона уважно оглянула мене, включаючи сніжно-біле волосся, яке я спеціально не прикривала. Не люблю обманювати людей! - Ти про своє походження? Та я ще вчора зрозуміла, що ти не з цих місць. Важко, знаєш, не помітити такого контрасту. Але мене це не дивує. За своє довге життя довелося багато де побувати та багато побачити. Повір, блондинкою мене не здивувати, не те що наших дикунів!

Вона гірко посміхнулася, а я зітхнула з величезним полегшенням. Навіть не помітила, коли встигла затримати подих. Виходить, я така не одна? Це вселяє надію!

- Ну то як? Згодна працювати тут?

Радісно посміхнулася, інтенсивно закивавши.

О-ой!.. Даремно я це зробила! В голові, наче дзвін забив, і світ похитнувся. Боги, чим вона мене вчора напоїла?

- Бачу, спиртним тебе краще не пригощати, - реготнула мадам Лабелія. - Ідемо! Є в мене один чудодійний засіб від похмілля. Полікую твою болячку, а після сніданку приймешся за роботу ...

Отак і побігли мої робочі будні. Чому лише будні? Тому що вихідних у мене не було, від слова «зовсім». Ні, не тому, що пані управителька вирішила мене заганяти, а тому, що вони не були мені потрібні. Куди я могла піти зі своїм зовнішнім виглядом і відсутністю грошей?

Інші дівчата спочатку ставилися до мене з обережністю, а потім просто перестали звертати увагу. Більшість із них сприймали підробіток у мадам Лабелії, як сходинку до чогось більшого. Мені неодноразово доводилося чути, як вони ділилися планами на майбутнє. Хтось сподівався відшукати тут чоловіка серед відвідувачів (як не дивно, заходили в наш трактир різні касти, від відверто бідних і до знатних панів), хтось підробляв після навчання у місцевому пансіоні, а хтось на щось збирав. Загалом, такий собі перевалочний пункт.

Напрошується питання: що ж я тут роблю? Чи надовго залишусь? Яке майбутнє на мене тепер чекає? Ну що ж, поживемо – побачимо!

Магнус Лунг, придворний маг

Він сидів у своєму кабінеті, у південному крилі королівського палацу, на першому поверсі. Так-так, це тільки в казках різні маги люблять забиратися якнайвище, у вежі з безліччю протягів. А насправді все набагато банальніше! Хворі суглоби не дозволяють старій людині щодня забиратися демони знають куди, аби потішити своє еґо! Тому пан Лунг вигриз собі найтепліше та найосвітленіше крило палацу. Ось, що насправді означає піднятися вище за інших!

Але зараз мага мучили аж ніяк не радісні думки. Монарх мав рацію, Айсблом випустив єдину за останні п'ятнадцять років квітку. Чи означає це, що носій живий? І друге питання: як його знайти? Адже це може бути будь-хто!

Зараз, коли магія в ньому почала прокидатися, абсолютно не безпечно залишати цю людину без нагляду. Хто знає, що вона може натворити? Мало мати здібності, треба вміти користуватися ними! Якщо її не навчити, неясно, що буде гірше:  зникнення на півтора десятки років чи поява зараз.

У двері кабінету тихо постукали.

- Увійдіть!

До кімнати зайшов статний юнак. Високий, красивий, навіть на чоловічий погляд, з неймовірно синіми очима, темно-русявим волоссям і вольовим підборіддям. Він чемно вклонився і завмер біля дверей.

- Проходь, Ейнаре, - усміхнувся старий у сиву бороду. – Є в мене для тебе завдання, тільки не знаю, як з ним упораєшся…

- Ви вже скажіть, а далі я сам розберуся, - присів чоловік навпроти мага.

- Якраз на це я найбільше сподіваюся! – зітхнув пан Лунг. - Потрібно знайти одну людину і привести її до мене. Але тільки так, щоб про це в жодному разі не дізнався наш правитель!