3 розділ

Магнус Лунг, придворний маг

- Викликали, Ваша Величність? – у величезний тронний зал неквапливо увійшов чоловік похилого віку, з довгою (майже по пояс) сивою бородою, густими білими бровами, у ніжно-фіолетовій мантії та з ковпаком на голові. Він заледве вклонився монарху, але не нижче, ніж дозволяв капелюх, що тримається, як кажуть, на чесному слові.

- Як завжди, не поспішаєш, старий хрич! - скривився імператор. – Пора б тебе замінити…

- І ви б обов'язково це зробили, якби у вас була кандидатура, - зауважив єдиний у королівстві маг вищої категорії. – Тож чим можу бути корисним Вашій Величності?

Монарх заскреготав зубами, але промовчав. Насправді це була правда. Вже багато років у їхньому королівстві не народилося жодного мага. І скільки не билися над цим учені-цілителі нічого зробити не змогли.

- Він розпускається, - буркнув правитель.

- Хто? - незрозуміло озирнувся маг.

- Айсблом! - рикнув чоловік. - Він змінився!

На якийсь час у кімнаті повисла тиша.

- Ви впевнені? – погладив бороду старий.

- Ти що, мене зовсім за дурня тримаєш? – огризнувся монарх. - Я що, по-твоєму, не можу відрізнити висохлий корч від квітки?

- Хм… - маг звично проігнорував обурення імператора. - Так значить, носій живий... Добре... Дуже добре... Це ж чудова новина, Ваша Величність!

- Гр-р... - сердився король. Варто вже звикнути, що цей старий пройдисвіт завжди на своїй хвилі, але в нього це ніяк не виходило. - Ти знущаєшся?

Гаркнув чоловік, аж ехо розійшлося величезним приміщенням, а за дверима щось голосно брязнуло. За кілька секунд у зал заглянув переляканий охоронець. Переконавшись, що все гаразд, він одразу ретирувався.

- Заспокойтесь, - відмахнувся старий, як від малої дитяти. - Вам не можна нервувати.

- Заспокоїтися? - звірствував монарх. – Заспокоїтися? Ти хоч уявляєш, чим мені це загрожує?

Маг радісно посміхнувся, зовсім збиваючи з пантелику свого правителя.

- Щасливим майбутнім! - заявив він, приголомшеному чоловікові. – Тепер треба тільки правильно цим майбутнім скористатися…

ЮкіОна

Буря застала нас біля воріт міста. Щойно встигли сховатися! Кучер тільки скоса поглядав в мій бік, коли піднявся сильний вітер і повалив густий сніг. Бурі в нас не рідкість, але ця мала бути дуже сильною.

- Звідки ти знала? – спитав чоловік уже на поштовій станції. - Небо ж було абсолютно чистим!

- Вітер змінився, - звично збрехала.

Чесно кажучи, гадки не маю як, але ще з дитинства я могла точно передбачити погоду. Особливо добре мені вдавалося визначати похолодання. Та й як не знати, якщо вітер сам тобі шепоче про це, сонечко світить інакше, якщо навіть смак повітря змінюється. Світ такий різний і такий цікавий! Потрібно лише вміти слухати.

Хоча, завдяки цій здібності, мене не тільки ненавиділи, але найзабобонніші ще й боялися. Говорили, що я поцілована Темною богинею, що я чарівниця. Щоправда, всі перевірки, які довелося пройти після кожного звинувачення, нічого не виявили. І це добре з огляду на те, що магія в країні заборонена законом.

Прибули ми на місце ввечері. Шукати кімнату для тривалого проживання було вже пізно, тому довелося йти до трактиру. Дорогувато, але виходу іншого немає. Не в провулку ж мені залишатися.

Загорнувшись пощільніше, вирушила до найближчої таверни. Усередині було людно, пахло алкоголем та їжею. Величезний шинкар, що розливав спиртне за стійкою, оглянув мене, як хвору, скривився і назвав майже захмарну для мене ціну. Я знала, що в Істфолді жити значно дорожче, ніж у нас, але ж не настільки. Мовчки розвернулася, щоб піти. Моїм убогим фінансам не витягнути таких витрат.

Біля самого виходу відчула легкий тичок під бік. Грабують чи що? Злякано розвернулася і побачила миловидну молоду дівчину. Вона швидко озирнулася і ледь чутно прошепотіла:

- Біля західних воріт, трактир «У матінки Лабель». Скажеш, Мілка послала!

- Чому? - Встигла запитати перш, ніж вона втекла обслуговувати клієнтів.

- Я теж із глибинки, - махнувши на прощання, вона вже приймала чергове замовлення.

Якось ховаючись від завірюхи, дісталася потрібного місця. Трактир «У матінки Лабель» виявився старою, але ще досить добротною будівлею. Всередині грала завзята мелодія, чулися крики та сміх. Пересмикнувши змерзлими плечима, увійшла всередину. Запах бражки вдарив у ніс так, ніби хтось обухом по голові гепнув. Фу! Не звична я до такого смороду. Взяла себе в руки, низько опустила голову і, притискаючи до живота сумку, поволі пішла вперед.

Біля стійки стовпилося кілька чоловіків і жінок, одягнених у досить відкритий одяг, вони сміялися і про щось голосно перекрикувались. Моя б воля, втекла б, не озираючись. Але вибору у мене немає, або тут залишуся, або замерзну на вулиці.

По той бік стояла гарна, пишногруда жінка. Сукня з відкритими плечима, на голові червона косинка, з-під якої вибиваються темні кучері, в очах палає справжній живий вогонь. У мене навіть подих перехопило. Ось вона справжня краса! Тим болючіше вдарило по самооцінці усвідомлення власної ущербності.