2 розділ

ЮкіОна

«Збери речі!» - сказала вона. Було б що збирати! З речей у бідної сироти тільки дві теплі сукні і дві літні, дві пари панчох, пальто, грубі чоботи і туфлі. Ось і весь гардероб! Похідну сумку пошила собі ще півроку тому, коли остаточно вирішила їхати з цього місця назавжди. Ще б їжі якої-небудь роздобути ...

Є один спосіб розжитися їстівним, тільки це не так просто. Зазвичай від вечері у нас нічого не залишається, але викладачі і сама директриса обідають окремо. Та й їжа в них зовсім інша. Це тільки нашим зростаючим організмам вистачає рідкого супчику та шматка хліба, а в них і м'яса вдосталь, і булок пшеничних, і кажуть, навіть солодке печиво буває! Сама я ніколи цього всього не бачила, але чути доводилося не раз. А що тут дивного? Хто ж звертає увагу на мовчазного ізгоя. Якщо що й дізнається, то нікому не скаже!

Про що це я? Ах так! Щороку хтось із наших хлопців набирається сміливості та пробирається до комор, де зберігаються запаси їжі. Наша половина вічно напівпорожня, а ось половина викладачів рясніла різноманітністю, яку нам навіть вимовляти було заборонено, не те щоб спробувати. От туди я й попрямувала. Дурна затія, звичайно! А що вдієш? Не змогла відмовити собі в останній нагоді поласувати запасами місцевого начальства.

Їдальня з сусідньою кухнею розташовувалися на першому поверсі, в західному крилі, а дівочі спальні - на третьому, у східному крилі. Окрім непроглядної темряви, в якій треба було пробиратися, лякала ще й наявність чергового викладача. Цієї ночі чергувала пані Хансен. Ось чому вона весь день була не в дусі! А кому сподобатися кожні півгодини блукати порожніми, темними коридорами? Третім і, як на мене, найскладнішим було вийти і повернутися до кімнати непоміченою. Особливо якщо дівчат в одній спальні два десятки, і всі вони просто ненавидять тебе!

Вибиратися вирішила ближче до чотирьох годин ранку, коли сон буде найміцнішим, а наглядачка відверто втомиться. Ще вдень перерахувала, які з половиць скриплять і зараз, молячись усім богам, повільно просувалася вперед. Двері, на щастя, відчинялися безшумно. То не моя заслуга! Наші регулярно змащують петлі вкраденою із швейної олією, щоб нечутно тікати на побачення до міських хлопців. Дурні, сподіваються, що так вони самі виберуть собі коханого чоловіка та багату сім’ю. Тільки багатим сироти не потрібні! Хіба лиш щоб розважитися.

Прислухаючись до кожного шарудіння, повільно просувалася вперед. Душа пішла в п'яти, але здаватися я не збиралася. Зрештою, я всі шістнадцять років була чи не найкращою ученицею, а прочухана отримувала більше інших. Що ж, настав час відпрацювати всі дані авансом покарання!

Сходами спускалася, ледве торкаючись дерева, і так швидко, наче за мною гналися вовки. Хоча, що там вовки, якщо нажене пані наглядачка, мені кінець! Не отримаю ні свободи, ні речей, ні тим паче грошей.

Як не дивно, весь шлях пройшла лише за якихось п'ятнадцять хвилин. Думала, буде важче… Ага! Так я собі вирішила, коли прослизнула до їдальні. Так я думала, поки кралася до входу на кухню. Так я мріяла, поки відчиняла заповітні двері до храму шлунка. Але всьому прийшов кінець тієї ж миті, коли очі різануло яскраве світло переносної лампи.

Я завмерла, наче олень, почувши звук ріжка. "Попалася!" - билася в голові єдина думка. Ой! Що зараз буде!

Але минула хвилина, а мене все не поспішали виявляти. Повільно розплющила очі, почекала трохи, доки звиклася зі світлом, і обомліла! Наша всіма не шанована пані Хансен, примостившись на столі, мирно хропла. А поряд з нею пустував горщик з-під чогось, мабуть, смачного, півбуханки пшеничного короваю та шматок в'яленого м'яса. Я такого багатства ніколи навіть не нюхала, не те щоб їсти!

Повільно видихнувши, таки вирішила підійти ближче. Може, пощастить хоч щось прихопити. І не дарма! Вже біля столу зрозуміла, що можна не ховатися. У великому дерев'яному горнятку, на самому денці, хлюпалися залишки місцевої бражки, яку за копійки розливають у шинку. От тобі й правильна матрона! А як вона нас вичитувала, коли одного разу дівчатка повернулися під ранок із гулянь трохи хмільними. Тоді всіх на три дні без хліба залишили. З того часу урок засвоїли намертво! А тут на тобі! Нахлебталася та й дрихне! Хоча... Мені це якраз на руку.

Довго не думаючи, згребла хліб з м'ясом зі столу, загорнула в одну із суконь і запхала в сумку. Вранці, якщо що, спитають не з мене! Сховавши сумку на горищі, спокійно повернулася в кімнату, досипати півтори години, що залишилися. Хто б знав, що все так легко вдасться! Як тільки влаштуюсь десь на роботу, віднесу подарунки всім богам. Може, вони й надалі будуть за мене заступатися? Було б непогано!

Ранок настав надто швидко. Ха! Не мені скаржитися. Бачили б ви пом'яту, підпухлу, не першої і навіть не другої свіжість, пику нашої наглядачки! А настрій, мов кислиць, об'їлася. Здається, попалася місцева любителька погуляти.

- Чого либишся? - огризнулася пані Хансен, помітивши мою задоволену фізіономію.

- Так, їду сьогодні! – відповіла, розплившись у найширшій зі своїх усмішок. Я спеціально її колись перед дзеркалом на горищі репетирувала, щоб зараз використовувати.

Жінка скривилася ще більше, мало не плюнувши собі під ноги.

- Ну і котися швидше! Бачити більше не можу твоєї мерзенної пики!

У шоці були всі! Ніколи раніше викладачка не дозволяла собі розмовляти навіть зі мною в такому зневажливому тоні. А мені що? Плювати! Головне, своє я в будь-якому разі отримаю!